7 листопада 106 років тому відбувся Жовтневий переворот. Це точно не свято для українція, предки яких постраждали чи навіть стали жертвами більшовицького режиму. Проте і такі дати варто згадувати, особливо враховуючи причини великих проблем, з якими зіштовхується український народ сьогодні.
Наслідки перебування України в радянській імперії значно обширніші, ніж пам’ятники чи дискусії про зміну назв вулиць. Радянський Союз був тоталітарною державою і це означає, що його керівництво намагалося тримати під контролем всі сфери життя людей, те як формується їх світогляд, куди вони витрачають свій час і які пріоритети в житті обирають. Як наслідок — радянська система освіти та державна пропаганда формували цілі покоління покірних гвинтиків системи, а борці і просто незгідні ставали жертвами режиму.
На революційному етапі комуністи спекулювали темами соціальної справедливості і нонконформізму. Коли ж омріяна влада була в їх руках, то закінчувалося будь-яке вільнодумство. Незгідних з лінією партії чекали страти, тривалі заслання в таборах, Голодомор, а в «пізньому Союзі» — ув’язнення, насильницьке «лікування» як душевнохворих, неможливість здобувати освіту тощо. Як наслідок – страх і покірність, які через десятиліття сформували узагальнений образ «радянської людини».
Комуністичний режим, який постав із подій «червоного жовтня», зруйнував традиційні форми співіснування людей. Більшовики посягали на самі основи суспільства, проголошуючи скасування приватної власності, боротьбу з вірою, розмивання національних спільнот. Вони розцінювалися як прояви так званих «буржуазних цінностей», а їх руйнування спричинило велику травму нашому народу, наслідком чого є і сучасні економічні та соціальні кризи.
Радянський колективізм буквально вбивав ініціативу і можливість розкриття талантів. Комуністична пропаганда формувала покірних людей, які не прагнуть до особистих досягнень і не цінують християнську ідею гідності конкретної людини. Це наклало помітний відбиток на менталітет цілих поколінь, які в своїй більшості були не готові докорінно змінювати погляди та спосіб життя після 1991 року.
Ще один наслідок комуністичного виховання — загальна атеїзація суспільства. Віру буквально викорінювали найжорсткішими методами. Цілі відділи пропагандистів працювали на те, щоб зробити церкву нікчемною, а християн повністю маргіналізованою меншістю (цю стратегію ліві використовували по всьому світу). До сьогодні в суспільстві живуть міфи про церкву, авторами яких були комуністи з позаминулого століття.
Загальний рівень обізнаності щодо церквовних і загалом релігійних питань залишається низьким, як і воцерковленість народу. Наслідком антихристиянської пропаганди є поширення аморальних явищ таких як нормалізація абортів, розлучень, подружніх зрад, що слугує передумовою великої демографічної кризи та вимирання нації. Разом з цим, пострадянські секулярні традиції стають підґрунтям для утвердження сучасних лівих тенденцій, які в своїй основі такі ж марксистські.
Після офіційної декомунізації, яка розпочалася 2015 року, було зроблено багато для усунення явних радянських символів із публічного простору, проте позбутися радянських традицій і світогляду значно складніше. Україна потребує глибших змін і комплексного подолання наслідків радянізації та русифікації, що може тривати ще не одне десятиліття.
