Ми стали свідками трагічних подій: сотні людей на Київщині були жорстоко вбиті російськими солдатами, тисячі були вбиті в Маріуполі та інших містах. Загинули як діти, так і дорослі, яких катували з особливою жорстокістю. Наш мозок не здатен опрацювати подібний масив трагедій. Дехто паралізований жахом, дехто — сповнений ненависті до вбивць, ще хтось втратив надію. Як жити після такого? І чи варто?
- Для горювання за померлими знадобиться час. Стикнувшись зі смертю, людський мозок не здатен одразу осмислити та раціоналізувати те, що відбулося. Особливо, коли йдеться про жорстокі вбивства в Ірпіні, Бучі, чи Гостомелі деталі деяких з яких нам відомі. Кожна людина має свій процес горювання, і він буде для неї індивідуальний. Не варто силувати себе пройти цей процес швидше, чи, тим паче, шукати забуття в шкідливих звичках. Ісус горює з нами! Коли Ісус почув про смерть Лазара, написано, що «Ісус заплакав» (Івана 11:35). Горювання за українцями Київщини, Маріуполя та інших населених пунктів — є горем нашим та Христа.
- Серед постраждалих не було грішніших за нас. Ми могли бути серед них. Подібні трагедії нагадують про реальність смерті. Чи вона настане сьогодні, через 10 років, чи через 60 — це невідворотна реальність нашого буття. Не існує універсального аргументу, щоб пояснити, чому хтось помирає, а хтось лишається. Ми могли бути на місці загиблих, але наразі ми живі і маємо зобов’язання жити відповідально: «Навчи нас лічити отак наші дні, щоб ми набули серце мудре» (Пс 90:12).
- Ми маємо право молитись до Бога за суд над ворогами. В посланні до Римлян 12:19, Апостол Павло закликав християн не мститися самим, але дати місце гніву Божому, бо «Мені помста належить, Я відплачу, говорить Господь». Читаючи про страшні катування, яких зазнали наші співгромадяни, серця сповнюються бажанням бачити ворога покараним. І Бог, який панує над всіма, є справедливим Суддею: ми можемо довірити Йому наш «небесний позов».
- Плачте з тими, хто плаче. Що робити, коли горює мати, яка втратила дитину? Або плаче літній дідусь, який втратив всю свою родину за місяць війни? Горювати разом з ними! Наразі в Україні відбулося стільки трагедій одночасно, що нам важливо навчитись практично допомагати горюючій людині. Апостол Павло закликає плакати разом з тими, хто плаче. Фактично, понести тягар разом з ними, дати можливість вилити свою біль та відчути тепло розуміння. Тут не потрібні сухі слова чи пусті поради, як-от «все буде добре», чи тим паче «буває і гірше». Розуміння та тиша.
Вбивства українців на Київщині та в інших містах є реальністю. Це неможливо забути та викреслити з нашої історії. Але важливо, щоб горюючи за мертвими, ми продовжували жити в світі живих. На ґрунті трагедії не варто допускати апатію чи відчай, адже ваша допомога та активні молитви зараз неймовірно потрібні!
Якщо вам важко проходити цей час самим, будь ласка, зверніться до близької людини, пастора, чи церковної групи у пошуках розради. Є велика вірогідність, що вони проходять схожий емоційний шлях, і зрозуміють біль та відчай, який маєте ви. Щобільше, звертайте вашу біль в молитві до Бога. Він не втомлюється від наших емоцій чи сліз, а навпаки, готовий допомогти та втішити.
Слава Ісусу Христу нашому Спасителю. Стоїмо в проломі, друзі! Встоїмо!
На обкладинці фото розбитої Бучі. Джерело: Радіо Свобода.
