Втомилися від поганих новин? Рецепти стресостійкості з Біблії та української літератури

У 1908 році український письменник Михайло Коцюбинський написав новелу «Intermezzo». Це опис рефлексій письменника про власне емоційне виснаження у зв’язку з російською революцією 1905-1907 рр. Щоранку він прокидався з питанням — чи все добре? І звідусіль його знаходила інформація, як через людей, так і газети: стільки-то людей померло, стільки-то будинків зруйновано, такі-то перспективи розвитку конфлікту. Тоді Михайло поїхав в село Кононівка (зараз частина Черкащини) і написав новелу «Intermezzo». Це витяг з неї:

«От я їх вже бачу. Ба, ба! Як вас багато… Се ви, що з вас витекла кров в маленьку дірку від солдатської кульки, а се ви… сухі препарати; вас завивали у білі мішки, гойдали на мотузках в повітрі, а потому складали в погано прикриті ями, звідки вас вигрібали собаки… Ви дивитесь на мене з докором — і ваша правда. Знаєте, я раз читав, як вас повішали цілих дванадцять… Цілих дванадцять… і позіхнув. А другий раз звістку про ряд білих мішків заїв стиглою сливою. Так взяв, знаєте, в пальці чудову сочисту сливу… і почув в роті приємний солодкий смак… Ви бачите, я навіть не червонію, лице моє біле, як і у вас, бо жах висмоктав з мене всю кров. Я не маю вже краплі гарячої крові й для тих живих мертвяків, серед яких ви йдете, як кривава мара. Проходьте! Я утомився».

В цьому уривку письменник жахається власної байдужості до повішення дванадцяти людей. Він описує як їв сливу, читаючи криваві рядки газети, і навіть не відчув докору сумління через це. Далі в новелі він описує свій відпочинок на природі та внутрішнє відновлення, як його серце знову з черствого стає чутливим.

Ця новела є як ніколи актуальна для нас, нащадків письменників часів революції. Ми є свідками війни на сході України, боротьби за портфелі чиновників, вбивства громадських активістів та журналістів, а нині пандемії COVID-19. І уникнути негативних новин майже неможливо, адже більшість медіа беруть участь у гонитві за ексклюзивом та найдраматичнішим поданням новин, щоб ви подивились саме їх, а не конкурентів.

Існує прямий зв’язок між негативними новинами та нашим психологічним станом. Про це можемо прочитати не тільки в медіа, а й Біблії. В главі 24 Євангелія від Матвія Ісус розповідає Своїм послідовникам про те, які труднощі настануть у майбутньому. Він детально описує різні види небезпек: війни, повстання, запустіння, голод, чуму, землетруси тощо. І також Ісус каже ту думку, відлуння якої ми щойно прочитали в «Intermezzo», що через таку кількість страждань серця багатьох людей охолонуть. Проте Він не лишає учнів на поталу страхам, які поступово переростатимуть в параною чи байдужість! Що пропонує Бог?

• Ви почуєте про війни та воєнні поголоски; глядіть же, не тривожтесь, бо треба, щоб це все сталося, але це не кінець ще (Матвія 24:6).
• Через те, що розбуяє беззаконня, любов багатьох охолоне. Але хто витримає до останку, той спасеться (Матвія 24:12-13).
• Прийдіть до Мене всі втомлені й обтяжені, і Я облегшу вас. Візьміть ярмо Моє на себе й навчіться від Мене, бо Я лагідний і сумирний серцем, тож знайдете полегшу душам вашим. Ярмо бо Моє любе й тягар Мій легкий (Матвія 11:28-30).

Ці обітниці – лише вершина всіх тих слів втіхи, які говорив до Свого народу Бог протягом всієї Біблії. Формула одна: не допускайте тривоги у своє життя, тримайтесь цього стану, а коли важко — приходьте до Бога, Творця неба і землі, який перебуває поза часом та обмеженнями. Ісус ніколи не обіцяв нам легкого життя на цій землі, навпаки, Він вчив бачити реальність такою, як вона є. Не заплющувати очі на новини про вбитого солдата в ООС, не закривати статтю про пожежі на Луганщині, не пришвидшувати крок біля намету, де збирають кошти на лікування дітей з онкологією тощо. Бо здатність до співпереживання — це те, що робить нас людьми. Адже штучний інтелект роботів здатен розв’язувати проблеми краще за нас, рахувати та навіть писати тексти – але він не здатен співчувати.

Це все зрозуміло, але які є практичні поради, щоб зберегти свій розум в цей час?

1. Постійно аналізувати свій стан. Основна причина, чому духовні лідери закликають нас молитись вранці та ввечері, полягає не в догматичних настановах чи спробі уникнути пекла — а часі з Богом, який приносить відновлення. Час молитви вранці є нашою можливістю почати ранок, вивільнивши серце від страхів та сумнівів нового дня. Час молитви ввечері — способом оцінити пройдений день, свої поразки та успіхи, відкрити перед Богом свої гріхи та образи — і отримати від Нього прощення, легкість та підтримку. Візьміть у звичку аналізувати свої почуття та емоції, бо саме життя на автопілоті приводить до тривог та депресії, коли ми назбирали за тривалий час забагато негативних емоцій. Існують стани, в яких людина настільки довго не дбала про свій внутрішній стан, що це віддзеркалюється на її тілі — хворобах, зміні у вазі, хронічній втомі тощо. Тут може знадобитись допомога спеціаліста, щоб повернутись у спокійний стан.
2. Організувати режим сну, відпочинку, харчування (наскільки це можливо). Хаотичне життя є неприроднім для біології людини. Вся природа існує за Божим календарем: день змінює ніч, весна — зиму. Коли наш графік постійно не збігається з природним, або ми не маємо постійності в тому, як живемо, для тіла це міністрес. Саме тому молодим мамам особливо рекомендують знаходити час на відпочинок, як і людям, які працюють по ночах, або мають стресову роботу, як-от лікарі. Не завжди ми маємо змогу організувати всі сфери свого життя максимально точно, але підтримка певного графіка є запорукою здорового тіла та духу. Сюди входять прості речі: збалансоване харчування; достатня кількість сну; спорт, який може вас потішити — від вранішньої 10-хвилинної зарядки до спортзалу та бадмінтону; відпочинок для розуму: якісні книги, кіно, музика, прогулянка на свіжому повітрі та приємний час з близькими.

1. Мати людину, яка зможе чесно прокоментувати зміни у вашій поведінці. В рутині ми бачимо життя фрагментами: прокинутись, попрацювати або повчитись, лягти спати, і знову по колу. І якщо в нас є певні постійні фактори стресу, наша психіка до них прилаштовується. Наприклад, якщо ми щоденно по дві години дивимось новини та «вражаємось», то з часом в нас випрацьовується імунітет до трагедій. Наступного разу чиясь трагедія може бути сприйнята холодно або байдуже. Для цього нам потрібні люди поруч, які нас поважають, люблять і не бояться сказати, що в нас щось змінилось. Їхній коментар про нашу дратівливість, депресивність чи апатичність може стати дзвіночком для того, аби шукати цих прихованих ворогів, які щоденно з’їдають радість та мир.
2. Визначити власні обмеження. У нас в крові є бажання перегнати усіх, перевершити власні сили, і досягти неймовірної цілі. Хоча високі цілі — це хороший життєвий мотиватор, запорукою перемоги є не одноразовий імпульс, а щоденні маленькі кроки в обраному напрямі. Звичайно, є періоди в житті, коли проєктна робота чи служіння вимагатимуть максимальної віддачі, навіть ціною сну. Проте це можуть бути лише короткочасні періоди, а не постійний режим життя.

Зрештою, турботу до себе можна проявити, відповівши на 3 питання:

• Чи я розумію, що я зараз відчуваю?
• Чи я знаю, чого я хочу?
• Чи я знаю, в чому я потребую?

Ці питання є дуже важливими. Це можна порівняти з тим, як в літаку, перед вильотом, стюардеси проводять інструкцію щодо того, що варто робити в аварійній ситуації. Сотні уважних очей спостерігають за рухами працівників в костюмах аерокомпанії, в той час, як голос описує ці жести: «На вас впадуть кисневі маски. Одягніть маску на рот і ніс — ось так — і потягніть за ремінець для затягування. Перед надяганням маски на свою дитину спочатку надіньте маску на себе» (довільний переклад автора). Неймовірно важливо надягнути спершу маску собі на обличчя, адже, якщо ви перестанете дихати — хто допоможе дитині? Або іншій людині?

Ми всі знаходимось в одному човні земного життя, звідки не сховатись від поганих новин. І наше знання про проблеми навколо нас є мотиватором фізично допомагати іншим, молитись та заступатись в молитвах за людей, народи, країни. Проте повинен бути баланс між новинами та нашою особистою здатністю ці новини правильно сприйняти — щоб ми, з одного боку, не їли сливу, читаючи про повішаних, та не стали тривожними — з іншого.