Друга заповідь: покарання за забобонність та нагорода за вірність

Ця заповідь пов’язана логічно з попередньою і наступною заповідями. Логічний зв’язок 1-2 виглядає як роз’яснення та уточнення деталей (заборона інших богів – заборона ідолопоклонства). Тобто ідоли в 2-й заповіді — як приватний випадок інших богів. Логічний зв’язок 2-3 виглядає як заборона хибних поклонінь, відхилення вправо і вліво (невір’я – зловживання вірою).

В цій заповіді ми знаходимо перший із трьох детальних переліків, до чого вона застосовується. Інші переліки ми знаходимо у 4 і 10 заповідях про суботу та заборону побажання чужого. Також це перша з трьох заповідей, в яких дане обґрунтування вимоги (також таке є в 4 і 5 заповідях про суботу і про пошану до батьків). Лише в цій і наступній заповіді про вживання Імені Божого всує говориться про глибину покарання від Бога за її порушення. І лише в цій і в заповіді про вшанування батьків говориться про нагороду від Бога за її дотримання. Але, звертаючи увагу на такі особливості другої заповіді, ми не повинні думати, що решта заповідей менш важливі і менш розтлумачені. Кожній заповіді в Біблії приділено достатньо місця, згідно з Божою волею, і всі вони важливі (Мт. 5:18,19), щоб зробити їх доступними для нашого розуміння. Тільки зроблене це в різних місцях Писання. Структура заповіді:

Виділено заборону виготовлення ідолів за допомогою гострих інструментів – різьби (або тесання). Разом з тим, наступне пояснення є розширенням заборони виробництва ідолів у будь-який спосіб. Сюди відноситься лиття, малювання, ліпка, тощо. Євреї традиційно цю заборону пояснюють як недопустимість зображення Бога у будь-який спосіб.

Але звідки не можуть бути взятими образи для поклоніння? Тут маємо три подвійних описи верхнього, долішнього і середнього рівнів: на небі – вгорі, на землі – долі, у воді – під землею. Іншими словами – ні звідки у просторі. Ні зверху – зірки, сонце, місяць, птахи, навіть ангели. Ні з рівня, де ходить людина – каміння, вогонь, дерева (рослини), звірі, плазуни. Ні нижче поверхні землі – вогненна лава, нафта, алмази, риби, морські чудовиська, підземні істоти. Із інших біблійних місць стає чітко зрозуміло, що заборона поклоніння розповсюджується не лише на рукотворні образи, а й на самі предмети чи істоти.

Двома заборонами – поклонятися та служити – людям наказується не боятися кумирів та не доглядати за ними, не виконувати повелінь їх жерців. Бог дає велике звільнення від забобонного страху і від безглуздих культових дій у вигляді приносів, жертвоприношень та інших огидних обрядів. Цим дарується справжня свобода від згубних вірувань та зловживань служителів культу.

Основою для заборон є ревність Божого характеру. Тут вжита дуже сильна ілюстрація – почуття ревності чоловіка до невірної дружини. Це та сімейна ситуація, коли чоловік настільки почуває себе ображеним, що не прийме ні подарунку, ні викупу, аж поки не помститься кривдникові. Так само стоується ситуації, коли скривдженою і зрадженою почувається дружина.

Природа кари і милості за ідолослужіння знаходиться поза межами створеного світу. Це не є фізичним чи духовним законом. Природа кари і милості виходить із сутності Бога. І це є незрівнянно вищою величиною, ніж закони природи, встановлені Ним. У всій світобудові немає важливіших констант, ніж риси Творця, бо саме вони визначили властивості створеного Ним світу.

Актуальність. Приклади примітивного мислення

Більшість людей у світі щоденно порушують цю заповідь. Вони не є вільними через дрімучу забобонність. Це явище має ознаки масової та всеохопної епідемії. Досі у ІІІ тисячолітті існують цілі частини, здається, цивілізованого світу, наскрізь просякнуті ідолослужінням: священні корови, статуетки Будди та зображення Кришни, Фен-Шуй та гороскоп – лише декілька загальновідомих прикладів цього божевілля.

Забобонство від часів Адама завжди було актуальною проблемою. Воно засноване на кількох слабостях людського характеру: а) страхові перед невідомим майбутнім; б) бажанні отримати надприродне через природні речі; в) легковірстві і відсутності критичного мислення.

В одній із найстаріших книг Біблії, книзі Йова, яка розповідає про перші покоління після Потопу, згадується гріх поклоніння небесним світилам (Йов 31:26-28) та називається «підсудною провиною» бо вважається «відреченням від Бога Всевишнього». Дуже виразний опис безумності поганства у стародавньому світі наводить пророк Ісая (44:9-20).

Але нас більше хвилює ситуація у нашій культурі. Наші люди, які іще недавно пишались найбільшою освіченістю у світі, масово забобонні та легковірні. І в багатьох сім’ях це передається у спадок. Наші люди легко вірять у гороскопи, хоча зірки – це лише мертві шматки матерії, що мають такий же вплив на нас, як камінці на березі прибою. Щоб нічого лихого зі сказаного не трапилось, наші люди стукають по дереву, наче мертве дерево може їх врятувати від біди. Коли наші люди кудись подорожують, і екскурсовод їм розкаже: якщо задумати бажання і зробити те-то і те-то (наприклад, потримати за хвоста бронзового лева, або обійти тричі навколо якогось каменю чи статуї), це бажання виконається… Не сумнівайтесь, більше половини наших громадян негайно підуть це виконувати. Вони гадають, що екскурсовод знає якусь особливу таємницю і магічне місце зможе допомогти здійсненню їх заповітних бажань. Яка наївність!

На жаль, ми з дитинства виховуємо своїх дітей на язичницьких казках, де звірі розмовляють і часто є мудрішими за людину; де людина розмовляє із вітром, морем, сонцем, вогнем та іншими стихіями і просить у них допомоги. Багато красивих художніх творів просякнуті язичництвом. Нас цьому підсвідомо навчають. «Лісова пісня» Л.Українки, «Плач Ярославни» Т.Шевченка, що є обов’язковими у шкільній програмі, є відвертими язичницькими творами.

Якби ми захотіли скласти перелік сучасних ідолів, в магічну силу яких вірять сучасні мешканці міст і сіл, власники гаджетів і комп’ютерів, освічені і не дуже, список вийшов би вельми-вельми довгим. Татуювання на тілі, червона нитка на зап’ясті, поширення «листів щастя», «дуже сильні молитви», наявність чи відсутність певних предметів у домі, нумерологія та хіромантія, п’ятниця тринадцятого числа, шпилька від пристріту, карти таро та інші гадання, талісмани, прибита на стіні підкова чи керамічний чоловічок або жаба із монетою в роті… Все це наша сучасність, що оточує нас, не дивлячись на те, що поруч є штучний інтелект та ми відправили супутники в космос. Хіба не безглуздя?

Забобонні люди в своїх рішеннях нелогічні. Вони керуються не здоровим глуздом та логікою, а старими навіюваннями та упередженнями і майже завжди зазнають невдачу. Краще уникати співпраці з такими людьми.

Але не тільки нецерковні люди можуть порушувати цю заповідь. В нашій культурі велика кількість тих, хто, називаючи себе християнами, вірять у надприродну силу натільного хреста, свяченої води та інших предметів культу. Не даремно у церковних лавках вистачає покупців. Загалом, немає нічого осудного носити натільного хреста як символ та ознаку належності до християнства. Так само, як і знак рибки на автомобілі. Але грішним є надіятися, що будь-який символ, творіння рук людських має надприродну силу та здатний врятувати нас. Нехай на ньому і є образ розіп’ятого Спасителя та слова «Спаси і збережи».

Ревність – риса Божого характеру

Але ця наївність не безневинна і не безкарна. Чому Бог забороняє, щоб людина боялася і служила іншим Його створінням? Відповідь дає Він Сам – бо Він ревнивий. (див. також Вих. 34:14). Ревнивий як Той, Кого підступно зраджено: зраджено Його любов, забуті всі Його благодіяння і дари. Між тим, лише людині подаровано привілею бути створеною за Його образом і подобою (Бут. 1:26-27), і цим людина відрізняється від всіх інших створінь у всесвіті. Людині наказано панувати над всією живою природою та оволодівати силами неживої природи (Бут. 1:28). Що зі створеного може бути вищим за людину (крім, можливо, ангелів, Пс. 8:6), якій Творець подарував Свій абсолютно унікальний дар – Його образ?

Як же тоді людина може падати ниць і служити значно нижчим за статусом створінням? Яка зневага Божого дару! Яке викривлення Божої волі! Як можна проміняти найбільшу в світі цінність і привілей на уявлення, що значно нижчі за статусом речі можуть якось вплинути на людську долю, а тому треба підлещуватись до них? Адже надія на пусті речі рівнозначна надії на власну тінь, що вона здатна нам у чомусь допомогти. Ці хибні ідеї сковують величезний творчий потенціал, закладений у людину Творцем. Бо людина опановує та протистоїть дикій природі і стихіям не безцільно і не самотньо. Вона робить це згідно з Божим повелінням і під покровом Його Благословення (Бут. 1:28). Тому молитися та служити належить лише Йому, а все решта – від лукавого.

Правильно остерігатися отруйної змії. Але огидно благати статую змії про те, щоб змії нас не чіпали. Краще присвятити час і впертість, щоб знайти протиотруту. Правильно остерігатись радіації, але безглуздо молитися їй, щоб вона нас не уразила. Правильно уникати нещасного випадку у дорозі чи на виробництві, але марно надіятися на оберіг, навіть від мами. Краще дотримуватись правил, користуватися ременями безпеки чи спеціальним захисним спорядженням.

Господу Богу відомі найпотаємніші куточки нашого серця. У книзі Числа 5:11-31 розлого дано закон про ревнощі, де у найдрібніших деталях написано, що має робити чоловік, який запідозрив дружину в невірності, священник і підозрювана жінка. Жахливі містичні особливості цього обряду вражають. Після його виконання жінка могла вийти проклятою або виправданою. Але, незалежно від результатів перевірки, жінка вже виходила іншою і далі «несла свій гріх» (Чис. 5:31). Як тлумачать деякі знавці Писання, цей гріх полягав у тому, що попередня її поведінка не була достатньо цнотливою і призвела чоловіка до ревнощів.

Наслідки для нащадків

Синонімом слів ідолослужіння та забобонність є марновірство. Російською – «суеверие». Віра в пусте, віра в брехню. Наша праматір Єва повірила в брехню змія, і ми досі страждаємо! Третій розділ книги Буття детально описує цю фатальну історію. Ми живемо в світі причинно-наслідкових зв’язків, коли причини теперішнього знаходяться у минулому, як і теперішнє є причиною майбутнього. Остання частина другої заповіді дуже конкретно говорить про це. На якість життя теперішнього покоління впливають світогляди попередніх поколінь, як і наш світогляд впливатиме на якість життя наших нащадків. В цьому немає нічого нового, ми це й так добре знаємо. Тут маємо дві звістки – погану і хорошу.

Погана звістка – пригляньмось до тексту заповіді, яку вивчаємо: сумні наслідки гріха ненависті до Бога (а контекст підводить нас до того, що мова в першу чергу йде про ідолопоклонство) спокутує в деяких випадках третє, а в деяких випадках і четверте покоління після грішників. Тобто це внуки і правнуки. Як правило, це ті покоління, які одночасно можуть жити і знати однин одного безпосередньо. Бог не приписує батьковий гріх синові (Єз. 18 :1-32), як за гріх однієї людини не має відповідати інша людина. Але наслідки гріховного життя предків можуть відчувати нащадки.

Добра звістка – Бог значно милостивіший, ніж суворий. І за любов до Нього та за виконання Його заповідей чинить милостиню до тисячного покоління! Висновок із цього дуже простий. Якщо ми бажаємо добра нашим нащадкам варто робити дві речі: любити Бога та виконувати Його заповіді. І всіляко уникати дратувати Його забобонними ритуалами.

В середовищі віруючих існує дискусія про тисячне покоління: чи не є це алегорією? Правду ми дізнаємося у вічності, а тут надамо коротенькі розрахунки щодо того, яке зараз покоління від Адама. Сам Господь наш Ісус згідно з Лк. 3:23-38 був 77-им поколінням від створення світу. За авторитетною думкою деяких богословів (Бл.Єроним та ін.), саме про це покоління пророкував Ламех (перший двоєженець), коли б мала закінчитися помста за його гріх (Бут. 4:23-24). Тобто мали б бути відпущеними гріхи багатьох поколінь. Прийнято вважати, що в середньому наступне покоління з’являється на 25-му році батьків – це лише усереднена цифра. Так, що протягом століття змінюється чотири покоління. В такому випадку, за 2000 років від Різдва Христового змінилося 80-81 покоління. Додаймо 77 і 81, матимемо 158 поколінь +/- 3 покоління. Цікаво, чи не так? Просто, подумайте про це.

Істинна свобода. Забобоністьо в спільнотах мужніх людей

Під спільнотами мужніх людей ми розуміємо такі види діяльності, які традиційно вважаються небезпечними, або т.зв. чоловічими: військові різних родів військ, льотчики, моряки, шахтарі, далекобійники, альпіністи, спелеологи, футбольні фанати, спортсмени… Кожна з цих спільнот має свою культуру, атрибути та ритуали. Зазвичай вони є нічим іншим, як примітивною забобонністю, легковірством, свідченням малодушності, містичного страху перед невідомим та втратою справжньої свободи волі. Сюди ж відноситься культура кримінальників, які, з одного боку, не бояться порушувати законів та не бояться покарань, а з іншого боку вірять в магічну силу татуювань, павука, що спускається зі стелі чи упалий додолу предмет. Микола Гоголь розказує, до чого може призвести така культура в епізоді схоплення Тараса Бульби через загублену люльку: як старий полковник потрапив у полон та був страчений, коли не побажав, щоб його сакральний предмет – люлька для паління – міг дістатися ворогам. Неймовірне безглуздя.

Ми, християни, жаліємо таких людей як тих, хто не пізнав Христа, є рабами своїх гріхів та не отримав істинної свободи. Але говорити про це не завжди просто. Люди часом важко сприймають правду та не бажають залишати стереотипів, до яких звикли.

Тут ми також не можемо обійти стороною спрощений націоналізм. Автору цього тексту, як людині, що майже 40 років присвятила боротьбі за свободу України і пліч-о-пліч стояла з українськими націоналістами під ударами палиць та під кулями, є що згадати з цього приводу. Ми, християни, не можемо молитися «до України» молитвою батальйону Азов, бо то є неправдива молитва і Україна, яку ми любимо, не є Богом. Ми не можемо звертатися до «Духу одвічної стихії», як сказано у першому вірші Декалогу українського націоналіста, бо то не Божий Святий Дух, а щось вигадане автором тексту декалогу самостійно. Ми вважаємо, що християнський патріотизм Любомира Гузара, Андрея Шептицького, Івана Огієнка та інших достойників прислужився Україні найкращою мірою і приніс найкорисніші плоди. І в цьому патріотизмі не було ні компромісів з поганством, ні загравання зі священними для кожної людини символами батьківщини.

Чому ідолопоклонство досі процвітає?

Ідолопоклонство невиправдальне з одної простої причини – Бог Творець існує! Все, що існує у всесвіті, складається із двох частин: 1. Трансцендентного Бога, потойбічного, що існує одночасно і у всесвіті, і поза ним. У минулому, теперішньому і майбутньому часі одночасно. Нематеріального та недоступного нашому пізнанню досвідом. 2. Всієї решти створеного ним. Видимого і невидимого, живого і неживого. Іншими словами, існують лише Творець і Його творіння (між людиною і сонцем більше спільного, оскільки одне і інше є створіннями, ніж між сонцем і його Творцем). З цього випливає, що поклонятися допустимо лише Творцю!

Нам не відкрита істинна причина прагнення людини до поклоніння. І хоча правдива потреба поклонятися була закладена в Адама і його нащадків при творінні та підлягає Божому схваленню як «Вельми добре!» (Бут.1:31), після гріхопадіння все добре було зіпсоване та викривлене. У нашій грішній природі і поклоніння стало потворним. Нам відомо, що бажання поклонятися Богові було присутнє іще у перших дітей Адама, Каїна і Авеля (Бут. 4:3-5). І у Каїна воно вже було потворне, через що його жертва не була вподобана. Зрештою, Каїн став першим убивцею. До сьогодні ідолопоклонство вигідне його поборникам, оскільки воно приносить їм владу (над людською волею) і гроші. В книзі Дій Святих Апостолів ми зустрічаємо багато випадків, як проповідь Євангелія зіштовхується зі спротивом чарівників та служителів поганських культів саме з цих двох причин. В Ефесі апостолові Павлу довелося витримати заколот гільдії золотарів храму Артеміди і цілого міста, які вбачали загрозу їх бізнесу і припинення паломництва (Дії 19:23-40). Тому, якщо християнам досить легко уникати ідолопоклонства самим, то поборювати його серед невіруючого світу уже не так просто. Чесне слово про цей гріх може викликати погіршення стосунків, роздратування і навіть лютий гнів. Однак ми, як і апостоли, як і старозавітні пророки, маємо це робити, залишаючись «мудрими, як змії, і лагідними, як голуби».

Чи говорив Ісус про другу заповідь?

Вище ми говорили, що в Євангеліях відсутні прямі посилання Ісуса на першу і другу заповіді Декалогу. Але всі християни знають про Його вчення щодо найбільшої заповіді: любити Господа Бога свого всім серцем, і всією душею і всією силою (Втор. 6:5; Мт. 22:37; Мк. 12:30; Лк.10:27). Та другої заповіді, рівної цій «Любити ближнього, як самого себе». Дуже дивно, що в Декалозі, немов би, ця заповідь відсутня. Але придивимось уважніше до другої заповіді Декалогу, де говориться про благословення тисячі поколінь. Ось де захована найбільша із заповідей. Тут говориться не тільки про заповідь любові до Бога, а й дається неймовірна обітниця! Уже хоча б через піклування про своїх нащадків варто любити Бога!

Древня мудрість висміює кумирів

На завершення дозвольте запропонувати вашій увазі дві невеличкі історії з переказів про Авраама, одного з прабатьків нашої віри. Діти дуже люблять такі історії, і ви залюбки можете поділитися ними з дітьми, навчаючи цій заповіді.

1. Авраам народився в поганській сім’ї, а його батько мав сувенірну лавку, де продавав саморобних божків. Одного разу батьки кудись пішли по справах і залишили Авраама доглянути за господарством. Аж тут прийшла бабуся із сусіднього села і запитала: – Чи можеш ти мені продати такого сильного бога, як я купувала у твого батька кілька тижнів тому? Ось той бог був дуже сильним. Хочу, щоб і новий був таким сильним, як той! – А що трапилось із тим божком, якого ви купили? – запитав Авраам. – Він ненароком розбився. То ти маєш такого ж сильного бога, щоб мене так захищав, як і той? – перепитала бабця. – Цікаво, як він міг вас захистити, якщо не зміг захистити себе? – Е, синку, – закивала бабця. – Я ось розкажу твоєму батьку, що ти тут говориш. Якщо ти продовжуватимеш таке говорити, хто тоді купуватиме твій товар?

1. Батько Авраама знаходився в будинку, поки Авраам прибирав у прибудованій лавці, де продавалися ідоли. Аж раптом у лавці почувся великий шум та гуркіт. Коли батьки забігли всередину, вони побачили, що стоїть Авраам із палицею, посередині кімнати стоїть найбільший божок, перед ним у двох мисочках «священна їжа», а всі решта божки розбиті на черепки. – Сину, що ти накоїв? Навіщо ти порозбивав богів? – Тату, я не розбивав. Я, як завжди, приніс їжі для найбільшого ідола і поставив перед ним. Але всі інші божки скочили зі своїх місць і почали їсти його їжу. Тоді найбільший ідол розсердився, схопив палицю і всіх їх потрощив. Я, ось, лише встиг відібрати палицю, – розповів Авраам. – Ну що ти розповідаєш небилиці. Хіба ми не знаємо, що ідоли не бігають і не їдять? – відказав батько. – А навіщо ж, тату, ми годуємо ідолів і розповідаємо всім покупцям, що вони їдять і рухаються, коли їх ніхто не бачить? – Бо так треба для нашого бізнесу, – відповів Авраамів батько.