В той день Закон мовчав: смертний вирок Ісуса

Якби судили злісного злочинця, як-от Чикатило, Теда Банді, чи Гіммлера, то інтерес до цього суду зник разом з винесенням вироку і виконанням покарання. Але про суд над Ісусом говорять досі християни, іудеї, мусульмани, атеїсти, скептики, юристи, гуманітарії, філософи, діти, дорослі, мудрі та незначні. Смерть Ісуса Христа була неподібна на смерть інших людей. Це був добровільний вибір Бога прийти на землю і віддати себе в руки жорстокої системи, аби спасти людство від гріха. І як Бог, Він не міг заслуговувати на покарання, адже не вчинив нічого проти закону, людства чи країни. І цей несправедливий вирок — поглинув всю несправедливість гріха.

І нині, ми запрошуємо вас на суд! Цей суд змінить долю людства. На ньому ви — правозахисники, і у вас є влада та голос захистити підсудного, або погодитись з жорстоким вироком. Чи був він несправедливий — вирішувати вам.

З чого все почалось?

На момент суду в Ізраїлі паралельно існувало дві правові системи: римська та іудейська. Ізраїль знаходився в Римській імперії, і хоча місцевий, звичаєвий закон, мав найбільшу силу для людей, римський існував паралельно.

Це дуже дратувало іудеїв, які прагнули незалежності Ізраїлю. І не дивно, адже до нас дійшли записи про те, як римляни накладали на народ великі податки, розпинали непокірних і ганьбили храм. Був випадок, коли, під час молитви в Єрусалимському храмі, один з римських солдатів нахилився та оголив сідниці, чим викликав гнів євреїв та спричинив велике заворушення. Римлянам довелось пролити багато іудейської крові в той день, аби зменшити наслідки хуліганського вчинку солдата. Подібні випадки призвели до радикалізації людей, і так з’явилися зелоти. Вони не нехтували будь-якими методами боротьби з римлянами, в тому числі вбивствами, підпалами та нападами.

Саме тому вибір фарисеями римського суду як інституції, яка повинна судити Ісуса був неочікуваним та антипатріотичним. Але ми до цього ще прийдемо.

Частина 1. Гетсиманія, зіпсований одяг Каяфи та богохульство

Одні говорили, що Він пророк, хороша людина, Месія, а інші — що Він диявол, брехун та революціонер. Людей, які нічого не говорили, майже не було. В той день, з якого почався весь процес, Ісус прийшов з одинадцятьма своїми учнями в оливковий сад, Гетсиманію. Як свідчать факти справи, Його учні заснули, в той час як сам Ісус не спав і молився. Свідки говорять про те, що на момент затримання Його обличчя було вкрито краплями крові. В медицині гематидроз — це синдром ушкодження стінки судин, коли кров змішується з потом. Тобто, Він був у дуже важкому психологічному стані, передчуваючи затримання.

Саме тоді до саду увійшов озброєний натовп, якого вів за собою один з учеників Ісуса, Юда. Якби не Юда, охоронцям храму довелося б ходити Єрусалимом, намотуючи кола навколо будинків та порушуючи передпасхальний спокій міщан та прочан. Для того, аби затримати Ісуса таємно, потрібен був інформатор. Без попередження чи пояснення, Ісуса заарештовують. І хоча інший учень, Петро, намагається захистити Ісуса мечем, Ісус його зупиняє. Тобто, спротиву арешту не було.

Ініціатором незаконного затримання був первосвященик Каяфа та деякі голови синедріону. З його слів, він хотів зупинити заворушення в місті, аби римляни не закрили храм на Пасху. Ще на момент переговорів з іншими священиками, були ті, які звинувачували Каяфу в тому, що він хоче вбити невинного Ісуса. Проте він прямо відповів: «Ви нічого не знаєте, і не поміркуєте, що краще для вас, щоб один чоловік прийняв смерть за людей, ніж щоб увесь народ мав загинути!»

Тобто, ще заздалегідь, до арешту, у керівних фарисеїв був злочинний умисел — вбити Ісуса. Їм було важливо, аби Ісус помер ганебною смертю, аби відлякати Його послідовників. Крім того, вони побоювались, що в разі раптового зникнення Ісуса, їх звинуватять у тому, що вони приклали до того руку. Тому вони не вбили Його в Гетсиманському саду, по дорозі до синедріону, або всередині, в присутності синедріону. Фарисеї мислили стратегічно. Для цього їм потрібен був судовий вирок.

Проте з правового аспекту у фарисеїв виникла низка проблем. По-перше, Ісуса було затримано вночі, а це суперечить іудейському закону судити в денний час при великій кількості свідків. По-друге, показання свідків суперечили одне одному. Наприклад, вони говорили, що Він хотів сам зруйнувати храм, в той час як Ісус тільки пророкував, що храм буде зруйновано іншими. Таке саме пророцтво мав пророк Михей близько 700 років до цього, і це не було злочином. По-третє, дії Ісуса не мали складу злочину.

Якщо мислити сучасними критеріями кримінального права, склад злочину складається з суб’єктивної та об’єктивної сторони. Себто, чи був в людини умисел вчинити злочин? Мета? Мотив? Чи є потерпілі? Чи є інструменти злочину? Та інше. Умисел похулити Бога є в тієї людини, яка Його не поважає, а Ісус ім’ям Бога зціляв, творив чудеса, проповідував спасіння. Мотив похулити може бути в людини, яка бачить в цьому користь для себе, має бажання помсти, чи має інший стимул вчинити зло. Наявність такого мотиву в Ісуса — перекреслила б Його служіння. А потерпілі? Ісус, як і Мартін Лютер, боровся проти засилля релігійної верхівки, яка перекручувала Закон. Тобто, Він радше допомагав потерпілим від маніпуляцій фарисеїв, аніж шкодив.

На всі звинувачення фарисеїв Ісус мовчав. Таким чином, Ісус слідував одному з приписів Талмуду: Ти зобов’язаний говорити, коли твої слова почують, але ти мусиш мовчати, якщо ти знаєш, що твої слова проігнорують (Талмуд, Ерувін, 65б).

Зрештою, справа тягнулась надто довго. Почувши питання по суті своєї місії на землі, Ісус зміг відповісти, відкривши цим ворота в неймовірні муки.

Первосвященик запитав Його: «Ти Христос, Син Благословенного Бога?» Ісус відповів: «Так, Я — Син Господа Всевишнього! Та в майбутньому, побачите ви Сина Людського, Який сидітиме праворуч від Всемогутнього Бога. І наближатиметься Він в хмарах небесних».

На словах Ісуса, в первосвященика відбулась непередбачувана реакція: він роздер на собі одяг і сказав одну річ, над якою презирливо пирхне будь-який юрист: «Ніяких свідчень нам більше не треба!» І вдарив Ісуса в обличчя. Зв’язаний, Ісус не міг відійти, аби себе захистити. Він лише запитав, якщо удар був справедливий, то за що він? Фарисей відповів — за богохульство.

Первосвященик вже порушив кілька правил. Суд проходив серед ночі, не було достовірних свідків, він вдарив підсудного, а тепер він взагалі зводить судовий процес до своєї волі. Суд закінчено — бо я так сказав.

В Торі згадано більше 30 злочинів, які карались смертною карою. Серед них: принесення жертви іншим богам, брехливе пророцтво, сексуальне насилля, жорстокість до батьків, тощо. Серед них було і богохульство. В той час як фарисеї обрали цей злочин як ключовий в обвинуваченні Ісуса, вони не могли його довести. Ми зустрічаємо згадку про цей злочин в Торі, Левит, 24 главі. Там є історія про сина іудейки та єгиптянина, який побився з іншим іудеєм, а потім свідомо прокляв ім’я Господа. Чи то був стан афекту, чи проявилися гени батька, але юнак свідомо облаяв святе ім’я. За це його вбили, аби не існував прецедент безкарності за хулу на Бога. Зараз фарисеї порівнюють слова Ісуса з тим, що трапилось тоді, в пустелі. Але що сказав Ісус?

Відповідно до Тори це не було хулою, адже Ісус не принизив ім’я Господа і не вжив лайливих слів, як було у випадку з сином єгиптянина. З правового аспекту, називати себе Божою дитиною не було проти іудейського Закону. В низці місць Тори, Псалмах та книзі пророків, Господь називає Ізраїль — своєю дитиною. В книзі пророка Єремії Бог називає Єфрем Своїм дорогим сином, а в Повтореннях Закону читаємо, що ізраїльський народ — є синами Божими. Слідуючи цим уривкам, виходить, що будь-який праведний іудей є сином Бога.

В джерелах немає згадки про те хто зупинив Каяфу в його потоці безглуздя, але це відбулося. Тому, що не фарисеї вбили Ісуса. Вони розуміли, що, якщо буде подібний прецедент рішення, то їх авторитет швидко впаде. Крім того, вони не могли виконати смертної кари. Коли фарисеї не змогли довести провину Ісуса в межах іудейського права, вони вирішили звернутись до ворога Ізраїлю — римського окупанта. Це все одно, якби проросійський житель Донбасу чи Криму звернувся до російського суду, аби його сусіда, який говорить українською, носить український прапор, чи допомагає українським солдатам — судили, катували, ув’язнили та вбили. Просто, аби він міг його здихатись.

Проте фарисеям було байдуже. Прийнявши рішення вести Ісуса до Пилата з настанням дня, вони Його катували. Враховуючи, що Він до цього не спав добу та Його зрадили друзі, фізичні страждання завдавали Йому ще більшого болю. Що фарисеї робили? Вони плювали на Нього, закривали обличчя, били кулаками та дозволили, аби Ісуса били охоронці.

Частина 2. Крики, Рим і Цар Іудейський

Священики були у відчаї. Пасха так скоро, і вони можуть не встигнути вбити Ісуса! Вони пішли на нездоровий компроміс і поклали під вкриті пилюкою сандалі римського Понтія Пилата свій патріотизм та навіть релігію. Байдуже на незалежну державу Ізраїль! Байдуже на іудаїзм! Головне: знищити Ісуса. Прийти до Пилата означало публічно визнати, що іудейський закон гірший за римський, Пилат — істинний правитель, а Цезар — богоявлення людини народу. Вони зрадили всьому, в що вірили, і перестали бути фарисеями, а радше — злочинним угрупуванням, мафією, яка маніпулює іншими, заради власних інтересів.

Фарисеї повели Ісуса в римський суд, звинувачуючи у вчиненні політичного злочину, бо релігійний їм довести не вдалося. Рим хизувався своєю могутністю та владою над світом, яка неабияк спиралась на його лідерах. Тому вчинити злочин проти римського Цезаря — це побажати собі важкої та болісної смерті.

Як фарисеї перекваліфікували обвинувачення Ісуса? Він називає себе Царем Іудейським.

Пилат зреагував на це звинувачення доволі байдуже. Яка йому, зрештою, різниця до Ізраїлю і його кандидатів в царі? Він знав, що без рішення Римської верхівки, іудеї не зможуть поставити собі ніякого царя. І те, що Ісус міг себе так називати, здавалось йому несуттєвим. Особливо, коли він бачив перед собою втомленого та мовчазного чоловіка з синцями та кров’ю на обличчі. Його лише здивувало те, що Ісус мовчав на всі звинувачення. І на всі обвинувачення фарисеїв, Пилат відповів доволі лаконічно: «Я не знаходжу жодної провини в цій людині».

Для римлян Ісус був філософом, або юродивим. Проте не загрозою. Саме тому, Біблія описує нам реакції цих лідерів: Пилат — здивувався, а Ірод — зрадів, бо багато чув про Ісуса і хотів побачити чудо. Це обурило фарисеїв, які почали підбурювати натовп ще більше.

Понтій Пилат опинився в ситуації, яка не є складною на перший погляд. Ісус невинний, а значить, Його треба відпустити. На той момент римське право було закріплене в Законах Дванадцяти таблиць. ІХ Таблиця мала таку норму: «Приректи до смерті людину, яка не була засуджена, ким би вона не була — заборонено». І Пилат це добре знав. Він шукав компроміс, бо не хотів спричинити бунт серед іудеїв. Для цього він використав іудейське право, за яким на Пасху можна було відпустити одного в’язня.

Він сподівався, що якщо візьме найлютішого та найвідомішого злодія, то натовп, побачивши контраст між ними — обере Ісуса. За такої логіки, він вивів Варавву, який сидів за повстання та вбивство. Це можна порівняти з тим, якби біля Махатми Ганді поставили Гітлера, біля Нельсона Мандели — Нерона, а біля Матері Терези — Чаушеску. Обирайте! Кого на волю? Проте фарисеї діяли наввипередки і підбурили натовп кричати: «Варавва!»

Ми можемо тільки здогадуватись, які методи заохочення, залякування та погроз вони могли використовувати. Зрештою, натовп почав кричати так голосно, що Пілат не мав змоги говорити.

І він здався. В той день пали дух і літера як іудейського, так і римського закону. До того, як був розп’ятий Ісус, лідери розіп’яли закон та справедливість.

Коли Пилат вмивав руки, він розумів, що сприяє смерті невинної людини. Римське право є однією з підвалин сучасного розуміння закону. Воно вважалось найбільш продуманим та процесуально визначеним. Римляни розуміли гігантську цінність свого громадянства, яке забезпечувало їх права, і дбали про своє, римське, розуміння справедливості. Марк Аврелій через сто років потому напише: «Життя коротке, то проживи його зі справжньою розсудливістю та справедливістю». Це було в крові римлян. Проте, бажаючи зберегти свою посаду та не допустити бунту, Понтій Пилат викинув на смітник свої римські цінності, як викинули фарисеї свої, іудейські.

І на завершення: більше ніж розп’яття

Юрисдикція перейшла на іудеїв, коли їх верхівка закричала: «Кров Його на нас та на дітях наших!» В той день П’ятикнижжя Мойсея іудеї проміняли на розп’яття. Але ані релігійна, ні політична системи не визнали Ісуса винним. Це була співучасть культур в найбільшому в історії злочині. Після цього Ісуса знову катували, а потім, давши нести хреста — вбили на ньому.

І якби Він не воскрес, це була б сумна історія, через яку ми би плакали раз на рік. Проте Його воскресіння — це перемога над всіма судами світу. Несправедливість Його вироку спасла душі людей від справедливого покарання за гріх.

І тепер ви, як присяжні, можете винести своє рішення. Чи був, на вашу думку, вирок — справедливим? Пилат та Каяфа завмерли в історії. Очікуючи на вас.