Християнство є невід’ємною частиною історії України та культури українця. Наші пращури вчилися грамоті, читаючи Святе Писання, а на біблійних наративах формувалась сучасна мораль. Через призму поезії ми можемо зазирнути в минулі століття, аби побачити, як тогочасні українці вірили в Бога. В цій статті ми оглянемо поезію ще чотирьох класиків: Тараса Шевченка, Ліни Костенко, Івана Огієнка, Євгена Сверстюка.
Творчість Тараса Шевченка, або Кобзаря, є одним зі стовпів класичної української літератури та українського художнього мистецтва. Народжений в сім’ї кріпаків він не мав особливих перспектив в житті. Саме тому доля Шевченка є майже легендарною, джерелом натхнення сучасних патріотів. У віці восьми років він почав вчитися грамоти у дяка Совгиря, там почав вивчати творчість Григорія Сковороди. Разом з батьком він чумакував, мандруючи Україною, пізніше пішов у найми до дяка Петра Богорського, де в його обов’язки входило читати псалми над померлими. Пізніше юнак втік і пішов шукати ліпшого місця для праці. Протягом певного часу він пас громадську отару, вчився у низки малярів художньому мистецтву. В 14 років він став слугою в домі Павла Енгельгардта, який спершу побив Шевченка за те, що той писав картини, а потім передумав і навіть віддав його на навчання, щоб мати свого, домашнього художника.
У 22 роки юнак пішов у Літній сад, в Петербурзі, де сталась важлива зустріч з художником Іваном Сошенком. Через ланцюг подій, які стались опісля, в 1838 році Карл Брюллов та Василь Жуковський викупили талановитого юнака з кріпацтва. Опинившись на свободі, Шевченко ще дужче почав займатись творчістю, пишучи картини, видаючи збірки віршів. Його патріотична позиція була ще більше сформована, коли він після 1843 року почав мандрувати Україною. Вже в 1845 році він долучається до організації «Кирило-Мефодіївське братство», за що його заарештують в 1847 році. В цей період, перемагаючи холод, ревматизм, цингу та самотність, він продовжує писати вірші. Після звільнення митець продовжує активну творчу та громадську діяльність, а в 1861 році помирає внаслідок набутих під час ув’язнення хвороб та водянки. До останніх днів свого життя Тарас Шевченко був під пильним наглядом поліції через свою активну позицію.
Давидові псалми. Псалом 1 Блаженний муж на лукаву Не вступає раду, І не стане на путь злого, І з лютим не сяде. А в законі Господньому Серце його й воля Навчається, і стане він, Як на добрім полі Над водою посажене Древо зеленіє, Плодом вкрите. Так і муж той В добрі своїм спіє, А лукавих, нечестивих І слід пропадає, Як той попіл над землею Вітер розмахає. І не встануть з праведними Злії з домовини, Діла добрих оновляться, Діла злих загинуть.
Давидові псалми. Псалом 132 Чи є що краще, лучше в світі, Як укупі жити, Братам добрим добро певне Пожить, не ділити? Яко миро добровонне З голови честної На бороду Аароню Спадає росою І на шитії омети Ризи дорогої; Або роси Єрмонськії На святії гори Високії Сіонськії Спадають і творять Добро тварям земнородним, І землі, і людям, — Отак братів благих своїх Господь не забуде, Воцариться в дому тихім, В сім’ї тій великій, І пошле їм добру долю Од віка довіка.
Іван Огієнко, або Іларіон, був українським вченим, священником, політичним, громадським і церковним діячем, мовознавцем, істориком церкви, педагогом. Найбільше він відомий, як перекладач Біблії на українську. Він отримав середню освіту, а потім навчався у Київській військово-фельдшерській школі. Професійна діяльність Огієнка почалась з роботи у Київському військовому шпиталі у відділенні з психічнохворими. У 27 років він отримує педагогічну та філологічну освіту і стає викладачем курсу «Історія східнослов’янського наголосу».
Після революції чоловік стає одним з активних діячів у сфері українізації, створив курс викладання української культури. Огієнко активно виступав за відродження української церкви, доводячи її право на самостійне існування. У віці 37-ми років він долучається до УНР, де отримує посаду міністра народної освіти, а також до поточних релігійних процесів. Огієнко боровся за те, щоб Євангеліє читалося українською мовою, проповіді виголошувалися державною мовою, служби, читання та співи у церквах відправлялись за українською вимовою, призначалися на церковні посади ті особи, які знають українську мову. Проте життя діяча різко змінилось в 1937 році, коли померла його дружина Домініка. Він йде в чернецтво і припиняє професорську діяльність. Наступні роки Івана Огієнка пройшли в подальшій боротьбі за українізацію церкви, чим він дуже дратував проросійських священників та російську церкву. Справою його життя стає переклад Біблії, над яким він працював з 1936 по 1955 роки. В 1972 році він помирає.
Над світом Бог. Його правиця Над світом Бог. Його правиця Всевладно й вічно всім керує, І все живе Йому кориться, І все співає: Алилуя! Він наш Творець, наш Батько милий, Усіх до Себе закликає, Дає усім цілющі сили Й Своє святе добро безкрає. Його кругом в природі знати, Повсюди все бринить про Бога: Природа — Божі то Палати, Краса Всевишнього Чертога.
Христос воскрес, а з Ним воскресне Христос воскрес, а з Ним воскресне Господня правда на землі, І все святе, і все небесне Заграє зорями в імлі. Христос воскрес, і перемога Добра над злом вогнем засяє, І понесеться дух до Бога У царство зоряне безкрає. Христос воскрес, а з Ним постане Й правдива Церква в силі й славі — Й вона відродить все кохане, І згинуть підступи лукаві!
Євген Сверстюк є українським літературним критиком, письменником, учасником руху шістдесятництва, політв’язнем радянського режиму. Отримав освіту у Львівському державному університеті (відділення «Логіка і психологія») і став педагогом української мови, завідувачем відділу прози журналу «Вітчизна», науковим працівником відділу психологічного виховання, секретарем «Українського ботанічного журналу». За активний захист української мови Євгена понад 5 разів звільняли з робіт, а за участь у «Самвидаві» зрештою арештували, а пізніше покарали засланням. Через подібні епізоди в житті, він вимушений був поміняти ремесло і став столяром на київській фабриці.
В 1987 році Євген Сверстюк створює з однодумцями «Український культурологічний клуб», а наступного року святкує з ними 1000-ліття Хрещення Русі, що набуло ажіотажу серед українських діячів та обурення серед проросійських. Після набуття Україною незалежності він активно бореться з радянською спадщиною в духовному житті країни, публікує матеріали, аби допомогти перемогти комуністичний вплив. У 2011 році Сверстюк стає одним з членів об’єднання українських інтелектуалів та громадських діячів «Перше грудня» і долучається до написання Національного акту свободи — суспільного договору, який мав на меті знайти шляхи виходу з політичної кризи. Помер Євген Сверстюк 1 грудня 2014 року.
Любіте своїх ворогів Любіте своїх ворогів, на них-бо й прокляття печать. Вони несуть ясність борні, вони нас ненависті вчать. Простіте своїх ворогів. Вони, як сліпа імла: ковтають чужі і свої зусилля, літа, діла. Розносять мертвоту і тлін, рятують себе вогнем, не відають, що творять, і снять учорашнім днем. Простіте. Зумійте простить важкий і непрощений гріх – відмову свій хрест нести вже там, на останній горі. Любіть чистим серцем і йдіть. Підкошені, зводьтеся знов і мовчки в душі хороніть одурену вашу любов.
Відгомін псалмів: Псалом 43 Боже мій світло моєї душі В пам’яті нагій наших батьків Ти був вершиною де не носило нас Де не блукали ми як ми не падали В проміннях ранку вершина світилась І на коліна ми опускалися І у молитві ми підіймалися Тільки могили у наших степах Скільки віків скільки орд скільки сил Як міражі гордо знятих мечів Вітром волі твоєї приносило Перед лицем твоїм все розсипалося І на коліна ми опускалися І у молитві ми підіймалися Понад тьмяний Чумацький Шлях Раптом засяяла наша зоря Зрошений потом сльозами кров’ю Степ наш зацвів нездоланною силою Ти посоромив пихатих і гордих Слава Всевишньому — луна розлягалася І у молитві ми підіймалися. Нині твій вівтар в наших серцях Гасне притлумлений темними силами Ходим сліпі і в сусід як на глум Власної мови як милості просимо Але офіру на вівтар приносимо І своїм духом тоді оживаємо І у молитві ми знов підіймаємось.
Ліна Костенко є українською письменницею, поетесою-шістдесятницею, лауреаткою Шевченківської премії та Премії Антоновичів. Навчалася поетеса в Київському педагогічному інституті, а згодом — у Московському літературному інституті імені О. М. Горького. Її вірші були настільки вдалі для того часу, що вона стала одним з облич плеяди поетів-шістдесятників, які експериментували з новими стилями та кидали виклик системі. У 27 років Костенко видає свою першу збірку віршів, а потім ще дві в наступні роки. Ці вірші стали приводом критикували дівчину за аполітичність, адже вона не підтримувала тогочасну ідеологію. Її книги зняли з друку.
В шістдесятих роках, поетеса активно виступала за захист митців, які були заарештовані радянським режимом. Вона була присутня на їх слуханнях, писала листи-протести, залучала інших активних діячів до боротьби. Це завоювало Ліні Костенко повагу учасників Спілки письменників України. В 1987 року вона була удостоєна Державної премії УРСР імені Т. Г. Шевченка за історичний роман у віршах «Маруся Чурай». Після отримання Україною незалежності Ліна Костенко видала ще низку віршів, роман «Записки українського самашедшого» та поему «Берестечко». У 2018 році підтримала лист українських діячів культури до ув’язненого в Росії українського режисера Олега Сенцова.
Перш, ніж півень запіє… Петро — не Юда. Він любив Учителя. І вуст він зроду був би не отверз. …Коли вели Ісуса до мучителя, була сльота. Петро апостол змерз. А тут раби і слуги архирейські Такий вогонь великий розвели! Петро подумав: — Я лише погріюсь, Бо хтозна, чи ще прийдеться коли. Він підійшов до ницих і бундючних, І руки грів при їхньому вогні. Слуга спитав: — Ти також його учень? — Була сльота. Сказав апостол: — Ні. Він так сказав, і той його облишив. Раби і слуги підкидали хмиз. Месію били. В груди. І в обличчя. Вогонь горів. Петро дивився вниз. Коли ж Ісуса повели, одмучили і розп’яли в такій височині, слуга спитав: — Ти був між його учнями? — Горів вогонь. Петро промовив: — Ні. Він руки грів і зневажав Пілата. В своєму серці плакав і скорбів. Але вогонь продовжував палати. І він сидів, як раб серед рабів. Бо ж розіпнуть. І хто ж тоді нестиме святе учення у майбутні дні? Слуга сказав: — Я ж бачив тебе з тими! — І втрете він тоді відрікся: — Ні. Ну, Петре, як? Зігрів свої долоні? Урятувався? Догоряє хмиз… Тебе розіпнуть десь аж при Нероні. Зате інакше: головою вниз.
Давидові псалми. Псалом 16 Єдиний Боже! Все обсіли хами. Веди мене шляхетними шляхами. І не віддай цим людям на поталу, — вони вже іншу віру напитали. Одплач в мені, одплач і оболи, — вони ж моїми друзями були!
Зрештою поезія є прекрасним інструментом пізнання Бога. У своїх псалмах цар Давид писав так: «Моє серце бринить добрим словом, проказую я: Для Царя мої твори, мій язик мов перо скорописця!» (Псалми 45:1). Тому, як скорописці минулого, ми можемо нині збагатити скарбницю української літератури щирими піснями хвали, поезією серця, нашою подякою Богові в рядках творів.
Тут ви можете прочитати першу статтю з серії про поетів, що писали про Бога: Господь в поезії українських класиків: Сковорода, Маковей, Маланюк та Лепкий
