logo

Господь в поезії українських класиків: Сковорода, Маковей, Маланюк та Лепкий

22 березня 2021 р. \ оновлено 22 лютого

Українські класики багато писали про Батьківщину, природу, людей, проте особливе місце в їх творчості займав Господь. В поетичних рядках вони віддавали Богу славу, досліджували Його Волю та характер. Для того, аби краще зрозуміти, яку роль Христос займає в історії українського народу, проглянемо рефлексії деякі поетів: Сковороди, Маковея, Маланюка та Лепкого.

Григорій Сковорода є видатним українським філософом, богословом, поетом, педагогом. Він виступав за релігійну свободу та живу віру, радше ніж обряди. В 47 років стає мандрівним філософом, стоїком, що стало натхненням для його творчості. Навчався Сковорода в Києво-Могилянської Академії, і нині його пам’ятник на Подолі споглядає стіни alma mater, ніби нагадуючи спудеям про християнське коріння їх університету.

Все минає Все минає, але любов після всього остається. Все минає, але не Бог і не любов. Все є вода — навіщо на води надіятись друзі? Все є вода, але буде дружня пристань. На цьому камені заснована вся церква Христова. Це нам і кефа, Петра і скеля.

Ти питаєш Ти питаєш: якщо щастя життя в кожному з нас, То чому досягає його так мало людей? О, це тому, що їм важко керувати душею, І тому що не навчилися приборкувати пориви. Звивистими стежками, горбами і через глибокі рови Мчить недосвідчений вершник, якщо він погано править конем. Морем і сушею, крізь стріли і вогонь мчить той, Хто нерозумну душу не скеровує розумом. Отже, що ж залишається? Читати блаженні книги, Не досить ховати це в собі, необхідно відобразити його. Тепер ти новобранець: вправляючись вчинками, з часом станеш воїном. З цих воїнів виходить той дивний цар, Яким був Христос і його учні…

Осип Маковей є українським поетом, прозаїком, публіцистом, літературознавцем, перекладачем, редактором багатьох періодичних видань, педагогом, громадсько-політичним діячем. Після навчання у Львівському університеті починає працювати журналістом. Був співробітником львівської «Зорі» (1895—1897), працював головним редактором газети «Буковина». В 1897 році стає редактором новоствореного львівського часопису «Літературно-науковий вістник». Там він співпрацював з Іваном Франком та Михайлом Грушевським. У своїй діяльності він багато сприяв популяризації творчості українських митців, а також викладав україністику в Чернівецькому університеті. Він є автором багатьох новел, оповідань, нарисів, віршів, які заторкують ідеї патріотизму, характеру людини в важких обставинах, впливу війни на людей.

Хрест І тут у горах хрест! От край проклятий! Куди не глянеш, Бог на хресті розп’ятий. Знання нема, а крізь безодня віри, І всюди рабських шибениць без міри. Землею гомонять пісні воскресні, А люди ждуть на ласощі небесні. Споганюють святе лице природи Страшним кінцем Христової пригоди. Самі ж ідуть чортівськими шляхами — Звірюки від колиски аж до ями! О, Христе, глянь: ті Юди та Пілати Від Тебе ждуть небесної заплати! Хрестом Твоїм зацитькують сумління, А їх серця, як ті хрести — з каміння. І шибениця в їх домах єсть Богом, А Ти стоїш, Ісусе, за порогом…

З Євангелії піль Знову Біблія літа розкрила Сторінки заколосених піль. Легкий вітер напружує крила Гнати леготом золото хвиль.

Все забув: мої смутки і скрути, Мої грішні, бездушні слова,— Тут, на царині, Книгою Рути Розгортаються справжні жнива.

Про святий пророкуючий голос, Про Месію над морем пшениць, Тут дзвенить обітницею колос, Під косою схиляючись ниць.

Можна смерть лише смертю здолати, Тільки в цім таємниця буття. І зерно мусить вмерти, щоб дати В життєдавчому житі — Життя.

Сонця співом дзвенять гострі коси, Сонця спів в стиглим золоті нив, І шумлять під косою покоси, І в’язальниць доноситься спів.

Богдан Лепкий є українським педагогом, письменником, мистецтвознавцем, літературознавцем, перекладачем, громадсько-культурним діячем. Певний проміжок часу він проживав зі своїм дідом, священником та деканом УГКЦ, що вплинуло на його становлення та творчість. Навчався у Віденській академії мистецтв та на філологічному відділі Львівського університету. Працював вчителем української, польської та німецької мов і літератур, історії та географії. Також Богдан Лепкий започатковував читальні «Просвіти», бібліотеки, був учасником хору «Боян» і драматичного гуртка. Пізніше викладав в Ягеллонському університеті української мову та літературу. Під час Першої світової війни був мобілізований, але зміг уникнути служби, займаючись просвітницькою роботою серед українців-військовополонених царської армії. Також виїжджав з рефератами в робітничі господарства і фабрики, де працювали військовополонені, працював в Українській Військово-Санітарній Місії, яка готувала військовополонених до від’їзду додому. Під час Другої світової війни він втрачає пенсію, бо німці захоплюють Ягеллонський університет, і починає заробляти пишучи статті в українські видання та займаючись перекладами.

На Голгофу Голгофа, хрест, Страшні, криваві сни… Товпа реве: “Розпни! Розпни! Розпни!” І розп’яли… На голові вінок, По краплі кров Спливає у струмок. Товпа реве: «Коли ти Бог єси, То злізь з хреста І сам себе спаси! Якщо не Бог, А лиш юдейський цар, То військами На ворогів удар! А ти мовчиш, Здригаєшся, мов трус,- Га! Ти не Бог, Лиш назарей, Ісус!» Голгофа, хрест, Страшні, криваві сни… Прости їм, Боже, Бо сліпі вони…

Зрештою поезія є прекрасним інструментом пізнання Бога. У своїх псалмах цар Давид писав так: «Моє серце бринить добрим словом, проказую я: Для Царя мої твори, мій язик мов перо скорописця!» (Псалми 45:1) Тому, як скорописці минулого, ми можемо нині збагатити скарбницю української літератури щирими піснями хвали, поезією серця, нашою подякою Богові в рядках творів.