Не відкриємо Вам великої таємниці, що сучасний секуляризований світ дуже ворожий до християнства. Як і в минулому, так і сьогодні віруючі люди мають не лише сповідувати свою віру, але й захищати та відстоювати власні переконання, тому, безумовно, апологетика є важливою складовою нашого християнського життя.
Апологетикою називають частину християнського богослів’я, яка слугує обгрунтуванню основ віри та захисту християнських доктрин. Апологетика – це проповідь християнських істин мовою культури і науки. Таким чином вона є основною мовою християнства у діялозі з культурою. Важливість апологетики сьогодні підкреслює факт, що саме сучасна культура і наука відіграє ключову роль у дехристиянізації світу. І одна з причин такого стану – відступ християн з цих сфер.
Апологетики сьогодні підкреслює факт, що саме сучасна культура і наука відіграє ключову роль у дехристиянізації світу. І одна з причин такого стану – відступ християн з цих сфер.
Термін походить від грецького ἀπολογία, що означає захист або виправдання. Чи потребує євангелія захисту? Так, коли мова йде про навернення нових людей та протидію поширенню брехні. Раціональні факти захисту християнського віровчення не є гарантією навернення людини, проте вони слугують поштовхом, щоб зробити цей крок віри.
Загалом можна виділити три основні цілі апологетики:
- формулювати фундаментальні основи християнського віровчення,
- систематично викладаються підстави або докази, на яких стоїть і якими виправдовується віра християнина в безумовну істину корінних основ релігійно-християнського вчення,
- спростовувати критику християнських істин з боку нехристиянських і нерелігійних поглядів.
Про захист віри ми неодноразово читаємо в Новому Завіті. Господь прямо нам заповідає захищати віру й Істину в Першому посланні апостола Петра 3:15: “А Господа Христа святіть у ваших серцях, і завжди готовими будьте на відповідь кожному, хто в вас запитає рахунку про надію, що в вас, із лагідністю та зо страхом”. Та й самому Ісусу доводилося чимало разів відповідати нападам противників Його вчення (але, на відміну від сучасної секулярно-атеїстичної критики, тоді захищати християнство доводилося від фарисеїв).
З необхідністю захищати свою віру постійно стикалися перші християни, включно з апостолами, про що читаємо в книзі Діянь святих апостолів. Одним з найяскравіших таких прикладів був виступ апостола Павла в ареопазі перед грецькими філософами і знаттю. І хоча вони не стали слухати Павла, однак його промова є класичним варіантом як євангелізації, так і апологетики.
Виступ апостола Павла в ареопазі перед грецькими філософами і знаттю є класичним варіантом як євангелізації, так і апологетики.
З формуванням інституційної церкви потреба в апологетці не зникла, а лише актуалізувалася в боротьбі з першими єресями в ранній церкві. Серед грецьких апологетів перших століть слід згадати Юстина Мученика, Татіана, Арістіда, Аполлінарія, Феофіла, Теофіна і Климента Олександрійського, а серед латинських – Мінуцій Фелікс і Тертуліан.
Чи зникла потреба в апологетиці сьогодні? Зовсім ні, навіть навпаки: секуляризація, модернізм і постмодернізм змістили колишній високий моральний авторитет християнства, що спричинило постійну апологетичну потребу для Церкви. Спроби протиставляти релігію та науку, викорінити християнську складову масової культури лише сприяють глибшій секуляризації і як результат, дехристиянізації Заходу. В цих умовах дуже важливо вести публічну апологетичну дискусію з розвінчанням міфів про віру і Церкву.
Сьогодні без апологетики неможливо побудувати міст між наукою та вірою, між Церквою і культурою. Вміння захистити свою віру та переконання є одним з базових механізмів рехристиянізації суспільства і повернення Церкві її належного статусу морального авторитету. Апологетика є засобом винесення питань віри й релігії в публічну сферу, надання їм універсального значення і культурної цінності. Правильний захист християнського віровчення і способу життя обов’язково матиме плоди для формування культури, яка сприятиме поширенню Євангелії та створення загального схвалення і прийняття християнських цінностей.