Суверенітет Бога – забутий християнами факт в секулярну добу

Французька революція безповоротно змінила Західний світ. Християнство було посунуто з панівних позицій. Секуляризм пішов у рішучий наступ проти християнства, намагаючись витіснити його з публічної сфери на маргінес.

Берка не стільки лякала Французька революція, скільки руйнівні ідеї, французького Просвітництва, які рухали нею, а особливо – думка про «суверенітет народу» Жан-Жака Руссо, згідно якої безформна маса ставала новим богом, перед волею якого повинні схилитися законотворці. Місце Бога зайняла людина. Тепер не було жодних перепон для тиранії грішних богів. І немає різниці між тиранією колективу та одноосібною диктатурою.

Консервативна реакція не забарилася. Першим відреагував англійський віг Едмунд Берк. Він розгледів загрозу в той час, коли увага більшості його сучасників була приспана шляхетними гаслами свободи революціонерів. Берк, навпаки, побачив загрозу свободі і заснованому на ній англійському ліберальному устрою. Цей видатний мислитель глибоко шанував протестантську політичну традицію, завдяки якій утвердилася обмежена конституційна монархія, ринкова економіка, ліберальна теорія Дж. Локка та А. Сміта. Він палко вітав Американську революцію як продовження цієї традиції на новому континенті.

Тому Берка не стільки лякала Французька революція, скільки руйнівні ідеї, французького Просвітництва, які рухали нею, а особливо – думка про «суверенітет народу» Жан-Жака Руссо, згідно якої безформна маса ставала новим богом, перед волею якого повинні схилитися законотворці. Місце Бога зайняла людина. Тепер не було жодних перепон для тиранії грішних богів. І немає різниці між тиранією колективу та одноосібною диктатурою. Англійський мислитель завбачливо прогнозував органічну трансформацію французької народної тиранії в наполеонівську диктатуру^[1]. Пророк також побачив, як місце християнської релігії – великого джерела цивілізації – займуть грубі, принизливі забобони^[2]. Цими забобонами стали ідеології секуляризму, світського гуманізму, утопічного соціалізму, комунізму, анархізму, соціал-демократії, соціал-лібералізму. Усе ХІХ століття – це тріумф нових лівих ідей, що завзято продовжили революційну руйнацію християнської цивілізації. Та голосу Берка було недостатньо, щоб відвернути лихо.

Берк передбачив, що місце християнської релігії – великого джерела цивілізації – займуть грубі, принизливі забобони. Цими забобонами стали ідеології секуляризму, світського гуманізму, утопічного соціалізму, комунізму, анархізму, соціал-демократії, соціал-лібералізму. Усе ХІХ століття – це тріумф нових лівих ідей, що завзято продовжили революційну руйнацію християнської цивілізації. Та голосу Берка було недостатньо, щоб відвернути лихо.

Таким чином, на середину ХІХ століття секулярні ідеї французького Просвітництва стали домінуючими в суспільно-політичній сфері. Навіть в протестантських країнах, де ще півстоліття тому цим ідеям рішуче опиралися. Здавалося, що консервативний супротив було назавжди подолано. Навіть романтизм, що наче б то був захисною реакцією на Просвітництво, перебрав той самий антихристиянський характер. Тому слідом за просвітником Руссо, який Бога замінив «народним суверенітетом», видатний мислитель романтизму Ф. Гегель наділяє божественним статусом державу, як матеріальне втілення світової волі. Для німецької політичної культури ці думки виявилися фатальними, породивши авторитарну традицію. Від Бісмарка до Гітлера над Німеччиною витав пантеїстичний дух гегелівського етатизму.

А. Кайпер – продовження справи Е. Берка

Попри, здавалося б, повний крах інтелектуальної консервативної думки, справа Берка була відроджена. Цього разу організований християнський рух проти секуляризму виник у Нідерландах. Його очолив Абрахам Кайпер (1837-1920), нідерландський політик, прем’єр-міністр, теолог, журналіст. Кайпер мав справу зі справдженими пророцтвами Берка. Він став свідком радикального зсуву свідомості від теоцентризму до антропоцентирзму. Континентальна християнська Європа капітулювала перед забобонами, які передбачив Берк.

Попри, здавалося б, повний крах інтелектуальної консервативної думки, справа Берка була відроджена. Цього разу організований християнський рух проти секуляризму виник у Нідерландах. Його очолив Абрахам Кайпер (1837-1920), нідерландський політик, прем’єр-міністр, теолог, журналіст. Кайпер мав справу зі справдженими пророцтвами Берка. Він став свідком радикального зсуву свідомості від теоцентризму до антропоцентирзму. Континентальна християнська Європа капітулювала перед забобонами, які передбачив Берк

На перший погляд, це були стрункі раціональні теорії, перед науковою об’єктивністю яких всі мали б покірно схилити голову. Як би К. Маркс не переконував, що його вчення – це чиста наука, а не утопічний соціалізм, для Кайпера це лише різновид громадянської релігії. Бо на його переконання, в основі будь-якої політичної системи поглядів лежить релігійна або антирелігійна концепція^[3].

Абрахам Кайпер у своїх знаменитих лекціях, прочитаних в Прінстонській богословській семінарії у 1898 році, звертаючись до американських студентів, цитує Едмунда Берка, де той схвалює християнську за духом англійську і американську революції, протиставляючи їм французьку. І від себе додає: «Славна революція в Англії і ваше американське повстання проти Британської корони прославили свободу; і тому дайте відповідь самі, до чого призвела Французька революція, окрім того, що закувала свободу в кайданки всемогутньої держави»^[4].

Однак, в молодості Кайпер сам був частиною постреволюційного світу, який поставив під сумнів авторитет християнства. Навчаючись у Мідлбурзькій гімназії та Лейденському університеті, молодий Кайпер потрапив під вплив ліберальної теології, тобто заперечував богонатхненність Священного Писання, реальність біблійних чудес, божественну природу Ісуса Христа та, загалом, християнство в старій редакції з, так би мовити, викривленими історичними фактами, міфами та забобонами, які мали поступитися науково підтвердженим постулатам віри. Після отримання докторського ступеня в області богослів’я в 1863 році він був рукопокладений в сан реформатського служителя. Його першим приходом було невелике рибацьке село Беезд^[5]. Саме щира віра малоосвітчених людей справила на нього велике враження, і він кардинально змінив свої теологічні погляди. Тут Кайпер по-справжньому повірив в Христа. Як наслідок, він повертається до ортодоксального кальвінізму і стає критиком теологічного лібералізму та секуляризму. Надалі не зміг миритися з засиллям ліберальної теології в голландській Реформатській Церкві, що призводить до відділення від неї та створення Вільної Церкви Нідерландів у 1896 році.

Його релігійна ревність зробила його однією з найбільш продуктивних постатей свого часу. Він заснував найпопулярнішу газету «Стандарт», залишаючись протягом всього свого життя її головним редактором; відкриває християнський Вільний університет в Амстердамі; стає ініціатором створення першої нідерландської і першої європейської партії християнсько-демократичного типу – «Антиреволюційної партії» (1879). У назві партії була закладена її головна мета – протидія секулярним віянням Французької революції. Також Кайпер протягом чотирьох років очолює уряд Нідерландів. Детальніше про біографію А. Кайпера читайте в статті.

На його політичні погляди справив вплив парламентар Грюн Ван Прінстерер (1801-1876). Його книга «Невір’я і Революція» стала ідеологічним бестселером серед соціально активних кальвіністів. На її сторінках можна знайти рішуче засудження Французької революції за заміну божественного авторитету людським. Прінстерер, у пошуках християнської альтернативи існуючим секулярним радикальним ідеологіям, пропонує повернутися до історичних християнських принципів.

Гегемонія християн в культурній сфері як логічний наслідок віри в панування Бога над усіма сферами життя

Як теолог, Кайпер став родоначальником неокальвінізму. У його тлумаченні кальвінізму був зроблений акцент на повноті Божого суверенітету над всіма сферами людського життя. Якщо Бог панує над всім, то чому Його діти самоусуваються від відповідальності за стан справ у суспільстві? Кайпер намагався надихнути своїх братів-кальвіністів до рішучого поширення цінностей Царства Божого на мораль, освіту, політику.

Якщо Бог панує над всім, то чому Його діти самоусуваються від відповідальності за стан справ у суспільстві? Кайпер намагався надихнути своїх братів-кальвіністів до рішучого поширення цінностей Царства Божого на мораль, освіту, політику.

Він побачив важливість культурної гегемонії задовго до комуніста Антоніо Грамші (саме в його настановах про культурну гегемонію, яка має передувати захопленню політичної влади, криється секрет успіху сучасних лівих, які досягли на Заході тотальної переваги в університетах, медіа, мистецтві та, зрештою, в політичній сфері). Кайпер закликав послідовників християнізувати суспільство, взявши під свій контроль кожну сферу суспільства, тобто поступово просуватися до християнської культурної гегемонії.

Ним керувало не бажання політичної влади, а служіння Богу в усіх сферах життя. Тому Кайпер не був прихильником теократії, а, як і Кальвін, схилявся до республіканської форми державного правління. Таким чином, Кайпер наслідує кальвіністську традицію, яка твердить, що Христос дарував відкуплення всьому творінню, і під прокляттям знаходиться не сам світ, а все, що в ньому гріховне. Тому християни повинні активно поширювати Христову благодать, реформуючи деформований гріхом світ. Це принципово різниться від середньовічного чернецького самоусунення з гріховного світу; від лютеранської доктрини «двох царств» з невтручанням християн в політичну сферу; від пієтистичного розмежування світу на духовний і не духовний.

Кайпер наслідує кальвіністську традицію, яка твердить, що Христос дарував відкуплення всьому творінню, і під прокляттям знаходиться не сам світ, а все, що в ньому гріховне. Тому християни повинні активно поширювати Христову благодать, реформуючи деформований гріхом світ.

Християнський вплив на публічну сферу, згідно переконань Кайпера, неможливий без цілісного біблійного світогляду християн. А кальвінізм – це цілісний світогляд, що здатний відповісти на виклики часу. Саме з метою поширення такої християнської парадигми видається його книга на основі лекцій, прочитаних в США, «Лекції з кальвінізму». Політичні погляди викладені в розділі «Кальвінізм і політика».

Кальвінізм – особлива форма соціального устрою

Унікальність Кайпера полягає в тому, що він актуалізує для ХІХ століття соціальне вчення кальвінізму XVI століття. Це своєрідна адаптація традиційних ідей відповідно до нових потреб і викликів більш складного індустріального суспільства.

Кайпер без зайвої сором’язливості говорить, що тільки кальвінізм серед усіх християнських течій здатен впоратися з цим завданням, доводячи, що католицизм і лютеранство представляють авторитарну політичну традицію. Лютеранство паралізоване рабською покорою перед світською владою:

«У всіх лютеранських країнах Реформацію починав не народ, а правителі. Її насаджувала і контролювала світська влада. Світські правителі офіційно стали верховними главами Церкви, і тому Реформація не змогла влаштувати у відповідності зі своїми принципами суспільно-політичне життя. Лютеранство обмежилося теологією і еклезіологією, в той час як кальвінізм наклав свій відбиток не тільки на Церкву, але й на всі сфери людського життя. Тому ніхто не говорить про лютеранство, як про особливу форму життя».

А католицизму притаманний деспотизм. Кайпер навіть схвалює його капітуляцію перед ненависною йому Французькою революцією:

«В католицьких країнах духовний і політичний деспотизм зрештою перемогла Французька революція, і ми повинні з вдячністю визнати, що вона поклала початок справі свободи. Але кожен, хто дізнався з історії, що гільйотина багато років вбивала по всій Франції тих, хто мав інакшу думку; кожен, хто пам’ятає, як жорстоко і безпідставно вбивали католицьких священиків, тому що вони відмовлялися замазати свою совість нечестивою клятвою; кожен, хто, подібно до мене, пережив духовну тиранію лібералізму і консерватизму на європейському континенті, повинен визнати, що свобода кальвінізму і Французької революції – абсолютно різні речі».

Також він рішуче засуджує секулярні концепції народного суверенітету Руссо та пантеїстичної держави Гегеля. У першому випадку політичну легітимність забезпечує народ, в другом – держава.

Натомість, для Кайпера і кальвіністів політична легітимність походить виключно від Бога. Таким чином, Кайпер протистоїть як французькому лібералізму, так і німецькому консерватизму:

«І атеїстичному народовладдю французьких енциклопедистів, і пантеїстичному всевладдю держави у німецьких філософів кальвінізм протиставляє всевладдя Бога як джерело всякої людської влади».

«Суверенітет (нім. верховна влада) сфер» – головний принцип кайперівського політичного вчення

Бог передбачив людські взаємини органічними. Він наділяє людину якоюсь функцією, і від цього народжуються соціальні відносини і цілі галузі життя. Наприклад, репродуктивна здатність формує родину; творчий талант – мистецтво; фізіологічні потреби – працю; бажання володіти землею – приватну власність; пізнання – науку; бажання спілкуватися з Творцем – релігію.

Натомість, влада людини над людиною – не є природною, органічною. Навпаки, вона зумовлена гріхом, як вимушена механічна дія з метою контролю над злом. Якби не гріхопадіння, цивільний уряд був би не потрібен. Проте без державної монополії на насилля гріховний світ перетвориться на криваву анархію. Тому Бог делегував владі право відбирати життя у злочинців. Без влади у грішному світі не можна обійтися, але вона має бути обмежена і не втручатися в органічну суспільну сферу. Які ж функції державної влади? По-перше, забезпечення правопорядку і захист слабших від зловживань владою сильнішими; по-друге, урегулювання взаємин між різними органічними сферами, якщо одна з них переступає межі свого суверенітету; по-третє, забезпечувати цілісність всієї держави та примушувати нести спільну фінансову відповідність.

Без влади у грішному світі не можна обійтися, але вона має бути обмежена і не повинна права переходити межі сувернітету церкви, родини, освітньої установи, приватної власності.

Соціальна-органічна і політично-механічна сфери мають притримуватися балансу суверенітету з метою недопущення конфронтації. Суверенітет сфер походить від суверенітету Бога, тому жодна сфера не має права зазіхати на суверенітет іншої, а також є підзвітною перед Богом – гарантом їхніх свобод.

Взаємодію між суверенітетом окремих сфер людського життя і суверенітетом уряду має забезпечити верховенство права. Якщо влада зловживає своїми повноваженнями, то кожна органічна сфера зобов’язана захищати свій суверенітет. Тому в країнах, де утверджувалася соціальна доктрина кальвінізму, люди стояли на колінах перед Творцем в боротьбі з тиранами. Ось, як про це влучно висловився Кайпер: «В кальвінізмі, як і в Декларації незалежності США, людина схиляє голову перед Богом, а перед іншою людиною високо її тримає. При народовладді (антитеїстичному. – прим.ред.), Богу погрожують кулаком, а перед іншою людиною блазнюють».

Цей суверенітет має кілька рівнів:

1. Суверенітет особистості. Наприклад, людський талант – це дар Божий, тому виключно перед Ним людина несе відповідальність за його використання. Ні держава, або навіть родина не мають права порушувати бажання дитини розвиватися відповідно до вроджених схильностей;
2. Суверенітет суспільних сфер. Наприклад, університет має незалежну владу в науковій сфері, або церква, яка наділена духовною владою, тому держава не має права втручатися в їх царину. Так само людині, церкві, освітній установі заборонено перебирати на себе правові та правоохоронні функції держави.
3. Суверенітет родини. Наприклад, держава не має права нав’язувати традиційній християнській родині цінності, які суперечать їх релігійним переконанням.
4. Суверенітет самоуправних громад. Наприклад, органи місцевого самоврядування, які на місцях краще розуміють, на які потреби розподіляти кошти, не мають страждати від неефективного централізованого державного планування.

В країнах, де утверджувалася соціальна доктрина кальвінізму, люди стояли на колінах перед Творцем в боротьбі з тиранами.

Особливу увагу Кайпер приділяє складним стосункам поміж церквою і державою. Щоб скоротити кількість тексту, описуючи його позицію, обмежуся вичерпною цитатою автора: «Кальвіністи не визнають ні цезаропапізм російського царя, ні римське підпорядкування держави Церкві, ні «Cuius regio eius religio» (лат. «Чия влада, того й віра») лютеранських правознавців, ні безрелігійну нейтральність Французької революції, а систему вільної Церкви у вільній державі».

Стосунки кайперіанства з лібералізмом та консерватизмом

Багато в чому Кайпер повторює думки класичного лібералізму та консерватизму, які теж тісно пов’язані з кальвінізмом. Подібно до Локка, він – прибічник індивідуальних, релігійних, політичних, економічних свобод. Як і Берк, цінує здобутки Англійської й Американської революцій та противиться Французькій. Позиція А. Кайпера майже ідентична природним правам індивіда, обмеженої держави й верховенства права класичного лібералізму. Але Кайпер робить більший акцент на соціальному характері людської природи. Так як людина не може жити поза соціумом, то більше значення має не її індивідуальність, а органічні спільноти, в рамках яких виражається її індивідуальність. Тобто твоя роль сім’янина, професіонала, вірянина є вищим проявом твоїх природніх прав. Тому суверенітет органічних спільнот є вищою формою розвитку природних прав.

Однак, Кайпер свідомо відмежовується як від ідеології консерватизму, так і лібералізму, які на той час набули виродженого секулярного характеру. Справа в тому, що класичний лібералізм, який був найближчим до соціальної доктрини кальвінізму в часи Кайпера переживав занепад. Свого часу Берк небезпідставно побоювався, що гарячий чад над пекельним казаном Французької революції подолає Ла-Манш і окутає британські острови. Так і сталося, лібералізм, який захищав Берк, був отруєний революційним угаром. Бентнам та Дж.Ст. Мілль прибрали з класичного лібералізму моральний імператив, замінивши його утилітаризмом, на місці природного права поставили позитивне, а в економічній сфері помітно посунули в бік соціальної держави. А трохи згодом, на початку ХХ століття, учень Міля Т. Грін став родоначальником соціал-лібералізму, лівої ідеології, що стала панівною в США в другій половині ХХ століття завдяки Демократичній партії.

Кайпер був не тільки політичним теоретиком, але й успішним політиком і релігійним діячем. Тому він був занурений в бурхливі конфлікти своєї епохи. З одного боку – секуляризовані ідеології, а з іншого – християнська альтернатива, яку представляв він та його однодумці. Тому Кайпер бачить в консерватизмі й лібералізмі своїх ворогів. Принаймні таке враження складається після прочитання його «Лекцій з кальвінізму». Однак, це не зовсім так. Він був противником лише деяких форм лібералізму та консерватизму.

Кайпер бачить в консерватизмі й лібералізмі своїх ворогів. Принаймні таке враження складається після прочитання його «Лекцій з кальвінізму». Однак, це не зовсім так. Він був противником лише деяких форм лібералізму та консерватизму.

Ця плутанина породжена тим, що Кайпер використовує ці терміни без належного пояснення вкладеного в них значення. Справа в тому, що чимало мислителів проводили чітке розмежування між континентальним європейським лібералізмом, що походить від Вольтера та Руссо та лібералізмом англосаксонським, що виник на основі праць Локка, Сміта, Медісона. Так само консерватизм Берка був іншим від континентальних аналогів. Зокрема, авторитетно з цього приводу висловився у ХХ столітті С. Гантінгтон, Л. фон Мізес, Ф. Гаєк. Але Кайпер не проводить такої термінологічної різниці. Тому в його праці чимало плутанини для читача, не знайомого з політичною філософією.

Він цитує родоначальника консерватизму Берка і одночасно з цим говорить, що став жертвою духовної тиранії консерватизму у цитатах, що наводилися вище в цьому тексті. І тільки з контексту розумієш, що Кайпер має на увазі континентальний консерватизм, що представлений німецькою традицією і зокрема Гегелем. Так само з контексту стає зрозумілим, що Кайпер не був противником іншого консерватизму. А саме того, який започаткував Берк, захищаючи англійський ліберальний світопорядок, що виник з соціальної доктрини кальвінізму.

Що стосується лібералізму, то в своїх Лекціях Кайпер не згадує жодного представника класичного лібералізму, навіть, батьків-засновників США, крім Гамільтона та Джеферсона, й то між іншим. В той самий час, багато говорить про політичні здобутки кальвінізму в Англії, США, Голландії. Але це виглядає дуже дивно, бо в ліберальних поглядах Локка, Сміта та батьків-засновників міститься концентрат з соціальної доктрини кальвінізму. Без них ідеї Кальвіна ніколи б не набули завершених соціальних форм. Не було б Американської революція і Декларації незалежності США, якими так захоплюється Кайпер.

Таким чином, Кайпер незаслужено обходить увагою позитивну роль англосаксонського лібералізму і консерватизму для кальвіністської політичної традиції. В свою чергу, мислитель звертається на пряму до Кальвіна – так, ніби між ним і Кальвіном була ідейна порожнеча. Він, спираючись виключно на родоначальника кальвінізму, формулював оригінальне політичне вчення, що мало стати християнською альтернативою секулярним ідеологіям.

Як би Кайпер не сторонився англосаксонського лібералізму і консерватизму, але саме вони найпродуктивніше матеріалізували соціальну доктрину кальвінізму в Британії та США. Вони створили Західну цивілізацію, а ідеї Кайпера – це локальний, короткочасний, яскравий інтелектуальний спалах з блискавичним практичним втіленням тривалістю в 50 років. У нього було чимало сильних послідовників, але неокальвінізм, як теологія, і кайперіанство, як політичне вчення, все одно зав’язані на його персоні, чого не скажеш про класичну ліберальну ідею, яка жила і живе своїм життям без сильної прив’язки до конкретних імен, хоч багато імен цієї традиції за масштабом перевершують постать Кайпера.

Як би Кайпер не сторонився англосаксонського лібералізму і консерватизму, але саме вони найпродуктивніше матеріалізували соціальну доктрину кальвінізму в Британії та США. Вони створили Західну цивілізацію, а ідеї Кайпера – це локальний, короткочасний, яскравий інтелектуальний спалах з блискавичним практичним втіленням тривалістю в 50 років. У нього було чимало сильних послідовників, але неокальвінізм, як теологія, і кайперіанство, як політичне вчення, все одно зав’язані на його персоні, чого не скажеш про класичну ліберальну ідею, яка жила і живе своїм життям без сильної прив’язки до конкретних імен, хоч багато імен цієї традиції за масштабом перевершують постать Кайпера.

Одна з причин, чому Кайпер має, як здається, упереджене ставлення до зазначених ідеологій, полягає в тому, що він бачить в Просвітництві та модерні своїх ворогів. А перші сучасні ідеології – породження епохи модерну. Він так само, як у випадку з лібералізмом і консерватизмом, не розрізняє англосаксонське Просвітництво й модернізм та похідні від християнства й дружні до нього світоглядні системи від антитеїстичних континентальних аналогів. Це сильно помітно в дискусії між ним та його американським колегою Бенджаміном Ворффілдом^[6]. Для американця, що жив в дружньому до християнства модерні, важко було зрозуміти ворожість Кайпера до модерну. Він не розумів, що на континенті модерн дещо інакший, і Кайпер від нього сильно потерпав. В той самий час Кайпер, у звичній для себе манері, не пояснює термінологічної різниці і загалом нападає на модерн.

Хоч сам Кайпер, як ми переконалися, не пов’язує себе з англосаксонськими ідеологіями, його погляди все одно є частиною цієї широкої традиції, що сягає корінням настанов Кальвіна. Його ідеї консервативні за змістом, як у Берка, й прогресивні, як лібералізм Локка. Те саме неприйняття абсолютизму, й та сама симпатія до республіканізму. Однакова цінність прав людини і правової держави. Обмежена держава і сильне громадянське суспільство як результат спільної віри в необхідність стримування гріховної людської натури. Важливість морального імперативу та релігійних свобод для соціальної сфери. Захист таких ліберальних політичних інститутів, як парламентаризм. Загалом, вони однаково уникають крайнощів етатизму і анархії, цінують природні права індивіда та сприймають свободу ключовою політичною цінністю. Навіть, буцімто, оригінальне кайперіанське вчення про суверенітет сфер є повторенням думок родоначальника консерватизму Берка про ключову роль проміжних об’єднань між індивідом та державою. З однією різницею: Кайпер у своїх міркуваннях, більшою мірою, спирається на біблійний текст.

Буцімто, оригінальне кайперіанське вчення про суверенітет сфер є повторенням думок родоначальника консерватизму Берка про ключову роль проміжних об’єднань між індивідом та державою. З однією різницею: Кайпер у своїх міркуваннях, більшою мірою, спирається на біблійний текст.

Щодо відмінностей. Кайпер відкидає, з одного боку, ліберальний індивідуалізм, вказуючи більшою мірою на соціальний характер людини, з іншого – захищає суверенітет індивідуальної сфери від посягань родини, держави, церкви. Також він відносить договірну теорію походження держави – ключовий сюжет в ліберальній аргументації Локка – в розряд міфотворчості.

Але найбільшого відходу від ліберальної традиції Кайпер допустив в економічній сфері. Він хоч і виступає за приватну власність і економічні свободи, але здійснює ряд публічних атак на капіталізм та в цілому прихильно ставиться до деяких аспектів соціальної держави. Однак, це не тільки його гріх. В ХІХ столітті ніхто не міг стояти осторонь гострих соціальних проблем, пов’язаних зі збільшенням міського робітничого класу через швидку індустріалізацію. Навіть англійські консерватори, що були поборниками мінімального державного втручання в економіку, звертають увагу на важливість соціального захисту, особливо за прем’єрства Бенджаміна Дізраелі, не кажучи вже за континентальних консерваторів, яких завжди хилило вліво, таких як Бісмарк або католицькі християнські демократи, що намагалися проводити чітку межу між власним піклуванням про обездолених і соціалістичним. Але, відверто кажучи, це не завжди вдавалося.

Кайпер з власною інтерпретацією соціальної доктрини кальвінізму став родоначальником нової школи політичної думки, що її часто називають «кайперіанською». Її, в свою чергу, зараховують до християнсько-демократичної ідеології. Але ставлення самого Кайпера до цінності демократії, як політичного принципу, було неоднозначне^[7]. Він відкидав твердження, що джерелом влади є народ, як русоїстське. Натомість, був переконаний, що джерелом влади є Бог, а політична участь громадян в політичному житті – це не свавілля, а утвердження принципів Його Царства в соціальній сфері. Тому кайперівська демократія значно відрізняється від поширеного секулярного визначення цього поняття.

Ставлення самого Кайпера до цінності демократії, як політичного принципу, було неоднозначне. Він відкидав твердження, що джерелом влади є народ, як русоїстське. Натомість, був переконаний, що джерелом влади є Бог, а політична участь громадян в політичному житті – це не свавілля, а утвердження принципів Його Царства в соціальній сфері. Тому кайперівська демократія значно відрізняється від поширеного секулярного визначення цього поняття.

Також вчення Кайпера називають «третім шляхом», як намагання уникнути крайнощів соціалізму і лібералізму. Однак позначення «третій шлях» не зовсім коректне, бо на статус альтернативної третьої сили претендувало дуже багато політичних течій та ідеологій. Католики, що слідом за Кайпером почали створювати християнську демократію, так само називають себе третьою силою. Ідеологи німецької Консервативної революції теж претендували на цей статус. Та що там казати, навіть, Гітлер свій націонал-соціалізм позиціонував, як третю альтернативу. З недавніх спроб створити третю силу, можна згадати намагання прем’єр-міністра Великої Британії Тоні Блера по-особливому синтезувати соціалізм з ринковою економікою. Також Кайпер, за великим рахунком, не сказав нічого нового, чого б не було сказано класичними лібералами та консерваторами. Звісно, його теологічні роздуми оригінальні, але радше за формою, аніж за змістом. Тому статус «третього шляху» занадто амбітний для кайперіанства.

Сьогодні постать та погляди Кайпера не викликає зацікавлення в української аудиторії, за винятком невеликого кола реформатських теологів. Однак, це не надовго. З пожвавленням політичної активності серед євангельської спільноти почнеться хаотичний пошук власної ідентичності в соціальній сфері. І тут всі шляхи ведуть до Кайпера.

Сьогодні постать та погляди Кайпера не викликає зацікавлення в української аудиторії, за винятком невеликого кола реформатських теологів. Однак, це не надовго. З пожвавленням політичної активності серед євангельської спільноти почнеться хаотичний пошук власної ідентичності в соціальній сфері. І тут всі шляхи ведуть до Кайпера.

Та існує небезпека, що до поглядів цього мислителя поставляться, як до готової політичної програми, бездумно калькуючи кайперіанство. Звісно, це не спрацює, особливо в українських реаліях. Бо українській ментальності бракує типових цінностей притаманних культурам, сформованим кальвінізмом: свободи, що врівноважена законослухняністю, поваги до людини і її прав, діючих правових інститутів, обмеженої держави та розвинутого громадянського суспільства. Тому, якщо Кайпер міг собі дозволити перескочити через лібералізм (який вже встиг створити для нього сприятливі умови) та будувати особливу релігійну політичну доктрину, то українці – ні. Спочатку треба лібералізувати суспільство, державу і економіку – в ортодоксальному розумінні цього слова, а не в ліволіберальному – і тільки потім можна собі дозволити втілювати кайперіанські ідеали в публічній сфері.

Станом на зараз – це неможливо ще з однієї причини. Українські євангеліки в абсолютній більшості пієтисти. Тобто, їм чуже кальвіністське розуміння суверенітету Бога над всією реальністю, і тим паче те, що цей суверенітет має поширюватися активними християнами у сфері медіа, політиці, освіті, а не тільки в церковному приході. Євангеліки відірвані від історії Реформації, точніше самі не почувають себе її спадкоємцями. Як наслідок – втрата цілої традиції, без якої Кайпер себе не тямив, а українці, навпаки, не тямлять себе в ній.

Українські євангеліки в абсолютній більшості пієтисти. Тобто, їм чуже кальвіністське розуміння суверенітету Бога над всією реальністю, і тим паче те, що цей суверенітет має поширюватися активними християнами у сфері медіа, політиці, освіті, а не тільки в церковному приході. Євангеліки відірвані від історії Реформації, точніше самі не почувають себе її спадкоємцями. Як наслідок – втрата цілої традиції, без якої Кайпер себе не тямив, а українці, навпаки, не тямлять себе в ній.

Бо її прийняття тягне за собою дискомфортний перегляд усталених аполітичних, пацифістських, антиінтелектуальних постулатів. Зрештою – це може призвести до повної трансформації фрагментарного світогляду в цілісний християнський. А релігійній людині зі стажем важко визнати, що її погляди на політику, економіку, мистецтво, освіту не відповідають поглядам Бога. Наприклад, достатньо прочитати останній розділ 4 книги «Настанов» Кальвіна, присвячену соціальній сфері. Звісно, можна не погодитися з видатним реформатором, бажано, аргументовано. Однак полемізувати з Кальвіном – це не те саме, що гаслами переконувати свій прихід про «життєльство на нєбєсах».

Беззаперечно, Майдан пробудив християнські маси, ще більше – святкування 500 річниці Реформації. Але різноманітні християнські просвітники не можуть просунутися далі банальної теми припустимості політичної участі християн. Аудиторія просто не готова сприймати складніші речі: говорити про ідеї, осмислювати власну політичну традицію та протидіяти ворожим їй ідеям. Пророк Єремія називає еліту Ізраїля псами, що не можуть гавкати. Вони не попереджають стадо про наближення вовка. Так само українська євангельська інтелектуальна еліта не попереджає про небезпеки ліберальної теології та постмодернізму. Навіть гірше, багато з них самі перейняли дух часу, ставши вовками в овечій шкурі. Абрахам Кайпер свого часу, так само відійшов від християнської ортодоксії, але, повернувшись до неї, дав рішучу відсіч антихристиянським ідеям, пишучи статті, викладаючи своїм студентам, виголошуючи політичні промови, порушуючи конфесійну єдність заради правди.

Тема культурної гегемонії християн України – далека перспектива, навіть, для лідерів, які обмежені в поглядах на християнський вплив на суспільну сферу. Мало хто думає в категоріях комплексності, масштабності та довгостроковості, як А. Кайпер. Все поки обмежено популізмом, наївним бажанням християн магічною силою змінити суспільство, розбудовою політичних проектів строком на одну каденцію. Коротше кажучи, щоб бути кайперіанцем, треба мислити, як Кайпер, а це болючий процес.

Тому тема культурної гегемонії християн України – далека перспектива, навіть, для лідерів, які обмежені в поглядах на християнський вплив на суспільну сферу. Мало хто думає в категоріях комплексності, масштабності та довгостроковості, як А. Кайпер. Все поки обмежено популізмом, наївним бажанням християн магічною силою змінити суспільство, розбудовою політичних проектів строком на одну каденцію. Коротше кажучи, щоб бути кайперіанцем, треба мислити, як Кайпер, а це болючий процес.