Мечеть, муедзини, Коран, рис. Церква, служителі, Біблія, борщ. Саме такий поділ життя на «до» і «після», був в житті Аміна, раніше палкого мусульманина, а нині — служителя, який сердечно любить український народ. Про те, як вибрати свободу над комфортом, тричі поміняти життя, і ревно служити там, де Бог тебе поставив — читайте в неймовірній історії Аміна Ефтехарзаде.
Мешхед — це духовна столиця Ірану, де спів муедзина в мінареті змішується з постійним гулом від розмов та молитов паломників. На вузьких вуличках, які ведуть до мавзолею Імама Рези, грають в футбол чорноокі хлопчики. Серед них, Амін. Вихований в ісламській культурі, він здійснює намаз п’ять разів на день, проговорює ім’я Аллаха в моменти страху, зневажає християн та ненавидить Ізраїль. Але проходить рік за роком, і в юнака Аміна з’являється безліч питань щодо своєї релігії, на які він не знаходить відповіді. З релігійного мусульманина він, зрештою, стає світським, і починає шукати Бога напряму, без посередництва мулли.
«Тоді, в Ірані, — згадує він, — я ставив Творцю питання: «Ось є небо і земля, значить повинен бути Творець всього. То як Тебе звати?». Після цієї молитви я зустрів знайому. Вона не була християнка, але чомусь дала мені Новий Заповіт, в який сама не вірила. Я запитав в неї: «Чому ти подарувала мені Євангеліє?». На що вона відповіла: «Я не знаю, але можливо ти пізнаєш істинного Бога». Я молився і, як Авраам, шукав істину, але в голові була каша з ісламу. І я не міг зрозуміти, що таке Трійця».
Це був лише початок пошуків.
Мешхед, колаж. Фото: Mohamadjavad Yavarinaman та Mostafa Meraji, Unplash.
В Ірані Амін не зміг поступити на медичний факультет, тому вступив до Київського медичного університету імені Богомольця. Тоді якраз відбувалась Помаранчева революція. На вулицях звучала пісня ТНМК: «Разом нас багато, нас не подолати!», а на Хрещатику Юлія Тимошенко роздавала безкоштовний борщ. Опинившись на свободі від релігійних обмежень, юнак успішно зайнявся модельним бізнесом. Був момент, коли нікому було його підтримати, і тоді, на показ, прийшов його друг М., який пізніше теж прийме Христа, але повернеться в Іран. Разом зі свободою відкрились двері до пияцтва, блуду, легкого життя — всього того, що Амін не міг робити відкрито в Ірані. Проте це не могло заповнити порожнечу в його серці, він почувався мертвим.
«Я шукав тільки свого, нікого не любив, всіх ненавидів, — додає він. — Я виправдовував своє бажання грішити, тільки це і любив. Навіть до Аллаха, якому, як я вважав, я тоді ще був вірним — я звертався, але він не міг мене заспокоїти».
Але одного разу він з другом М. приєднався до дня Ашури, коли шиїти оплакують смерть Хусейна, сина Алі та його сім’ї. В той час як навколо Аміна та М. всі плакали та кричали, юнаки вкотре відчули себе чужими. Побожність перед святом, яке передавалось їм від попередніх поколінь, раптом зникла. Іслам остаточно перестав бути для них істиною.
Амін почав шукати Бога, читати Біблію, відвідувати різні церкви. Іронічно, він та М. прийняли Христа в Київський Єврейській Месіанській Общині, серед єврейських танців, вигуків до Ієшуа Хамашиаха (Ісус Помазаник – прим. авт.) та пісень. Чому іронічно? Бо в Ірані заборонено схвалювати Ізраїль як державу та благословляти тамтешніх людей, а влада спонсорує Хезболлу на діяльність проти Ізраїлю. Навіть в паспорті іранця написано: «Носій цього паспорту не має права подорожувати на територію окупованої Палестини». Окупована Палестина — це, на переконання лідерів Ірану, Ізраїль.
Зліва: розворот іранського паспорта, де знизу написано, що його власник не може подорожувати в Ізраїль; справа: фото з акції «Я стою з Ізраїлем» і іранський паспорт, від 2014 року, джерело: timesofisrael.
Після того в Аміна був сон про Христа, він отримав служіння, був народжений згори. Окрім пасторського помазання, він також почав служити в прославленні, оскільки добре грав на скрипці.
І ось, настав час планувати поїздку додому, в Іран. Але виникла проблема: про його віру в Ісуса дізналась ісламська влада. Як дізналась? Амін її не приховував!
«Вже десь у 2008 році мені дзвонили з посольства щодо моєї діяльності. Вони знали. Я дуже горів для Бога і багато євангелізував, особливо, іранцям. Був момент, що між студентами стався конфлікт, — додав він зі сміхом, — а я пішов і вчив їх прощати ворогів! Мені тоді дуже погрожували. Багато було подібних ситуацій. Свідоцтво про моє покаяння навіть показували по телебаченню! Лишитись в Україні було кроком віри для мене, бо їхати в Іран вже було небезпечно».
Попри те, що багатьох християн в Ірані не чіпають, авторитарний режим постійно діє на залякування. Тобто, кілька християн посадять, щоб налякати тисячу. Тому можна бути християнином, але таємно. Якщо влада дізнається, що людина вірить в Христа як Бога, євангелізує та ходить в церкву — то будуть проблеми.
Наприклад, серед знайомих Аміна є дівчина, яка мусила тікати з Ірану, через необережність однієї місіонерки. Ця жінка приїхала в Іран, щоб поширювати Євангеліє, ходила вулицями, вільно підходила до жителів та розповідала про Ісуса, за допомоги місцевих християн. Коли молоді християни просили її бути обережною, вона зі свого боку заохочувала їх бути сміливими, як вчить Біблія. На той момент вони їй сліпо вірили. Влада країни місіонерку не чіпала, проте як тільки жінка покинула країну — вони почали відловлювати всіх тих, хто з нею спілкувався. Знайома Аміна була серед них. Після кількох днів катувань та насильного утримання, цих християн змусили підписати документ, що вони зрікаються віри в Ісуса як свого Бога. Як тільки її випустили, дівчина втекла в іншу країну, і мусила починати життя з нуля. Там вона вже могла ходити в церкву відкрито.
Попросити притулок в Україні для Аміна було складним рішенням. Він розумів, що таким чином, відрубує своє минуле, все знайоме, що він мав, та своїх батьків, яких не зможе відвідувати, лише вони — його.
Амін бере участь в Пасхальній євангелізації.
І ось, він офіційний біженець в Україні, а скоро, стане і громадянином країни, яку любить як свою: «Я хочу, щоб Україна стала сильною країною. По лінії матері я навіть маю слов’янське коріння, хоча зовні відрізняюсь. І я дуже тішуся, що маю це коріння! Я проти розділень між людьми в політиці, молюся, щоб цим не грішити. Моє серце сповнене бажання служити Україні, молюся за цей, свій народ, прошу Бога пробачити нам гріхи та благословити».
Він отримав освіту хірурга, служить бездомним, сиротам та біженцям, грає на скрипці в кількох церквах і проповідує добру звістку як українцям, так і перськомовним жителям України. Крім того, він щороку бере участь у вуличній Євангелізації на Хрещатику, за сприяння Оксамити Новачук та грав в різдвяному мюзиклі Річарда Монтеза. А коли був Майдан у 2014 році, він палко молився за спасіння українського народу та його захист.
Тому, народжений фізично в Ірані, чоловік народився знову — в Україні. І духовне «резюме» колишнього мусульманина, а нині християнина Аміна, свідчить про те, що для Бога немає нічого неможливого. Він може знайти свою дитину навіть в ісламській республіці, перенести в іншу країну і поставити там на служіння іншому народу, українцям.
В цьому фільмі ви можете дізнатись більше про те, як бореться християнська церква за своє існування в Ірані: «Крик з Ірану» (наразі є лише перською, російською та англійською).
