Від початку коронавірусної пандемії в мережі ширилося багато неперевіреної інформації та відвертих фейків, які спричиняли паніку або навпаки – легковажність деяких громадян, які заперечували серйозність проблеми. Але з-поміж справді фантастичних теорій змови і необґрунтованих чуток з інтернету вже існує чимало інформації, що ставить під сумнів офіційні дані, які надає Пекін, та викривають чимало неприглядних сторін китайської дійсності.
Найперше, слід пригадати, що таке Китай. У ХХІ столітті багато хто почав забувати, що економічно розвинені країни можуть бути тоталітарними. Після розпаду Радянського Союзу з’явилася ілюзія розгрому комунізму і завершення протистояння двох світів (демократичного і тоталітарного).
Китай, по суті, є представником останнього. Це не просто недемократична держава. КНР зберігає та продовжує використовувати жахливий досвід Радянського Союзу, контролюючи життя громадян, нав’язуючи єдину ідеологію шляхом потужної пропаганди із використанням усіх новітніх технічних засобів.
Китай досяг неабиякого успіху в інформаційній війні, не лише шляхом створення «китайського інтернету», але й у дипломатичній площині. Внаслідок глобалізації більшість держав світу пов’язані з Китаєм економічно і він вдало використовує ці зв’язки, щоб ніхто не посмів кинути йому виклик чи назвати «імперією зла». Поки особливо «прогресивні» країни Заходу засуджують Польщу чи Угорщину за праву консервативну політику, Китай на міжнародній арені продовжує позиціонувати себе як надійного і вигідного партнера так, ніби всі забули, що Піднебесна – це тоталітарна держава з єдиною ідеологією та правлячою партією, яка поширює свою волю на всіх і кожного.
Абсурдно виглядає, коли злом планетарного масштабу деякі ліберальні медіа представляють Дональда Трампа або Жаїра Болсонару, коли на іншому боці Землі в країні з понад мільярдним населенням створюються концтабори для релігійних меншин.
Китайський виправний табір для мусульман в Синьцзяні. Фото: Reuters.
Так, у питанні релігії китайська влада безкомпромісна. Минулого року весь світ дізнався про китайські концтабори для уйгурських мусульман. Хоча офіційний Пекін відхрещувався від використання терміну «концтабір», називаючи ці заклади «освітніми центрами», проте, за даними Пентагону, Комуністична партія Китаю використовує сили безпеки для масового ув’язнення китайських мусульман саме у концтабори[1].
Подібну політику КНР проводить і щодо християн. Компартія оголосила поза законом всіх віруючих, що належать до громад, непідконтрольних державі. У свою чергу церкви, що співпрацюють із владою, повинні повністю переглянути своє віровчення і перетворитися на черговий орган прославлення Компартії. У боротьбі з «нелегальними християнами» комуністи використовують ті ж методи, що і їхні кремлівські товариші: залякування, таврування, доноси, рейди в домівки християн тощо.
Виходячи із всього вищезазначеного, які шанси того, що Китай поділився зі світом всією наявною інформацією, нічого не приховуючи і не замовчуючи?
Ще на початку епідемії китайська влада продемонструвала наміри контролювати всі інформаційні потоки щодо хвороби. Коли лікар Лі Веньянь публічно говорив про виявлення й поширення нової хвороби, то влада не лише не сприяла вивченню вірусу чи обмеженню його поширення на початку епідемії, але почала переслідувати лікаря. Поліція погрожувала Лі Веньяню і лише після його смерті від коронавірусу та масового поширення хвороби (коли новий вірус вже не можна було приховувати) сім’я лікаря отримала вибачення.
Сьогодні дехто захоплюється ефективністю авторитарного порядку під час карантину, але насправді все зовсім не так. Китай зволікав вводити заходи для перешкоджання поширення хвороби, маніпулював інформацією та приховував правду надто довго, а тому епідемію вчасно не локалізували, і вона і набула таких масштабів.
Британський аналітичний центр «Спільнота Генрі Джексона» опублікував звіт[2], у якому окреслено низку порушень міжнародного права з боку КНР. «Обов’язкові юридичні міжнародні норми охорони здоров’я вимагають від держав надавати повну інформацію про всі можливі пандемії… Це упущення дозволило хворобі поширитися по всьому світу з надзвичайно серйозними наслідками для глобального здоров’я та економіки», – йдеться у звіті.
Лікар Лі Веньянь.
Окрім негативної оцінки дій Китаю, у звіті йдеться і про дуже конкретні наслідки легковажності китайських чиновників на початку епідемії. Мова йде про численні судові позови проти КНР з боку держав, що постраждали від пандемії. Сума збитків оцінюється трильйонами (!).
У передчутті міжнародних позовів і скандалів Пекін вже почав інформаційну кампанію «демонізації» іноземців, навіюючи громадянам твердження, що у всьому винні інші. З одного боку, це питання власне пандемії: китайська влада вже кілька тижнів намагається переконати власних громадян, що всіх китайців, хворих на COVID-19, вже вилікувано, а нові випадки зараження – це вина іноземців, які знову привезли вірус. Особливо ця риторика використовується останнім часом, коли почалася так звана друга хвиля зараження. Разом з тим, у китайському інтернеті (де нічого не залишається в публічному доступі без дозволу влади) почали поширюватися заклики позбутися «іноземного сміття»[3]. Такі публікації містять не лише ксенофобські та расистські лозунги, але й спроби «переписати» історію поширення хвороби. Таким чином, Китай намагається скинути з себе тягар відповідальності за поширення вірусу.
З іншого боку, ненависть до іноземців (особливо європейців і американців) спричинена економічними факторами. Власники великої кількості промислових гігантів у КНР – це транснаціональні компанії, які очолюють іноземці. Зважаючи на пандемію і економічну скруту, уряд може скористатися моментом і націоналізувати деякі підприємства або викупити ті, які збанкрутують.
Для того, щоб подолати глобальну загрозу (якою є наразі коронавірус), потрібно володіти всією інформацією про нього. Натомість брехня й неповнота даних не тільки гальмує фахівців у напрацюванні ефективних способів лікування хвороби, але і може направити хибним шляхом. Це виглядає, як головоломка, в якій немає багатьох деталей, але є зайві.
Сьогодні постає серйозне питання про довіру до опублікованої Пекіном інформації. Підозри щодо недостовірності китайських даних з’явилися вже давно. Ще наприкінці січня чиновники Білого дому скептично сприйняли поширену Пекіном інформацію про масштаби зараження та походження вірусу. Саме тому ЦРУ та інші спецслужби отримали пріоритетне завдання зібрати інформацію про ситуацію в Китаї. На початку лютого в Центральному розвідувальному управлінні США повідомили, що Америка не може покладатися на офіційні дані Китаю, бо вони не є достовірними.
Китай фальсифікував данні щодо кількості інфікованих та померлих від COVID-19. Фото: Associated Press.
Як повідомляє New York Times з посиланням на дані ЦРУ[4] , американські спецслужби дійшли висновку, що уряд Китаю сам не знає масштабів вірусу і залишається таким же сліпим, як і решта світу. Бюрократи середнього рівня в місті Ухань, звідки походить вірус, та в інших містах Китаю говорять неправду про рівень зараження, тестування та кількість смертей, боячись, що якщо вони повідомлять занадто високі цифри, то будуть покарані вищим керівництвом[5].
Недовіра до китайської влади вилилася і в конкретні звинувачення. Так, сенатор від Республіканської партії США Марта Максаллі публічно звинуватила директора Всесвітньої організації охорони здоров’я Тедроса Гебрейсуса у співпраці з Китаєм щодо приховування інформації про коронавірус та закликала його самостійно скласти з себе повноваження представляти ВООЗ. Сенатор озвучила те, про що багато хто говорив: «Я ніколи не довіряла комуністам. І те, що вони приховували цей вірус, який виник у них, призвело до зайвих смертей в Америці і в усьому світі».
Інший сенатор Тед Круз із Техасу публічно заперечив офіційну китайську версію про походження коронавірусу[6]. Як повідомляє The Washington Times, Круз висловився на підтримку версії про походження джерела зараження із уханьської лабораторії.
Подібні заяви звучать і у Великобританії. У неділю, 5 квітня, видання The Sun повідомило[7], що в комітеті з надзвичайних ситуацій на чолі з прем’єр-міністром Борисом Джонсоном заявили, що спецслужби зараз розглядають можливий витік з уханьської лабораторії як одну з версій походження вірусу. Якщо раніше цю теорію спростовували і називали просто чутками, то зараз про штучність COVID-19 політики говорять офіційно. Та й не варто забувати, що чимало неприємних для Китаю доведених фактів, ставали надбанням громадськості спочатку просто як чутки. Очевидно, що історія з походженням вірусу ще матиме своє продовження.
Хоча коронавірус став страшним лихом для Китаю, проте комуністи можуть використати пандемію у своїх інтересах. Доки весь світ бореться з хворобою, КНР може використати цей час, щоб закрити деякі суперечливі політичні «кейси» чи, скориставшись періодом світової кризи, розширити свій вплив на глобальному рівні.
Заходи боротьби з пандемією унеможливили розгортання чи бодай підтримку жодного руху протесту. Мова йде, найперше, про Гонконг. У місті наразі заборонені будь-які зібрання понад чотири особи. 31 березня протестувальники зібралися біля станції метро «Принц Едуард» у Гонконзі, щоб відзначити сім місяців з моменту важливої події минулорічних акцій протесту, коли спецпризначенці вторглися на станцію та побили протестувальників. Їх було швидко розігнано, а декого і затримано, бо такі заходи заборонені, «щоб уникнути поширення хвороби у суспільстві»[8].
Поліція Гонконгу використовує коронавірусні обмеження, щоб стримати протестуючих. Фото: Reuters.
Тривожні новини надходять і з південно-східного китайського узбережжя. Попри спалах коронавірусу, Пекін продовжує проводити військові навчання навколо Тайваню на півночі Південно-Китайського моря. Тайвань, заселений китайцями, що тікали від комуністів, Компартія вважає частиною КНР, натомість острівну незалежність і їхню владу підтримують західні демократії. Коронавірусна криза й економічний колапс в Європі та Америці може стати унікальною спокусою для Пекіна «повернути» острів за допомогою військових, а тому їхня активність у цьому регіоні і в цей час не віщує нічого доброго.
Нашу увагу привернули також спроби Китаю використати пандемію як привід посилення контролю за населенням та зміцнення комуністичного режиму. Ще задовго до пандемії світ тривожно спостерігав за тим, як Китай, використовуючи новітні технології, впроваджував нові експериментальні форми стеження за людьми. Окрім цього, деякі нововведення на окремих територіях виглядали скоріше як антиутопічний сценарій якогось фантастичного фільму. Людям надається спеціальний рейтинг («соціальний кредит»), яким визначається їхня благонадійність. У процесі його формування береться до уваги законослухняність, освіта, участь/ігнорування соціальних бунтів чи протестів тощо. На практиці ці показники надають громадянам або преференції, або навпаки – обмеження в деяких правах[9].
Епідемія і карантин стали приводом посилити контроль за населенням і на практиці впровадити багато технологій, які до цього не використовувалися настільки масово. Тепер влада може відстежувати переміщення кожного громадянина за допомогою його смартфону, тим самим контролювати, чи дотримується він карантину. Також ці технології дають можливість виявити ВСІХ, з ким контактувала людина. Китайська влада пояснює це необхідністю відстежувати всі контакти заражених коронавірусом та вчасно ізолювати. Чудові заходи задля безпеки, чи не так? Насправді ні. Коли мова заходить про такі надзвичайні повноваження влади (особливо тоталітарної), то годі очікувати, що цим ніхто не буде зловживати.
В китайських коміксах іноземців викидають в смітник.
Тут постає прямо те питання, яке час від часу виринало в публічній дискусії: а що якщо задля нашої безпеки надати державі доступ до всієї інформації про нас? І тут у публічному просторі виринає такий собі Китай (а більшість все-таки сприймає його як цивілізовану і передову державу), який демонструє світу «ефективність» та «переваги» тотального контролю. Але це питання не лише безпеки, але й політики та ідеології.
Ліві звикли повсякчас перекладати на владу чи поліцію всі функції безпеки, що насправді робить людину залежною і беззахисною перед державою. Після кожного жахливого інциденту (як-от теракт, вчинений радикальним ісламістом, чи стрілянина в американській школі) вони щоразу висловлюють підтримку дуже неліберальним заходам з боку влади (збільшення відеокамер на вулицях, заборона продажу зброї тощо).
На сьогодні державні заходи щодо контролю за своїми громадянами – це не фантастика і не практика виключно авторитарних і тоталітарних країн. Пандемія коронавірусу підштовхнула до цього шляху різні держави. Контроль за пересуванням громадян за допомогою мобільних телефонів вже діє в Сінгапурі, Тайвані, Південній Кореї, Ізраїлі, Італії. Ще низка держав наразі розглядають можливість впровадження подібних технологій стеження. Про технічну можливість таких заходів заявляв і український міністр внутрішніх справ Арсен Аваков.
Дуже тривожно виглядають спроби деяких державних діячів копіювати досвід Китаю. Що сталося з нібито демократичними державами, що вони почали переймати практики тоталітарної комуністичної наддержави?
Сьогодні КНР справді є одним із найсильніших гравців на міжнародній арені, проте все більше і більше західних політиків починають прямо говорити про вину Китаю та Компартії у тому, що сталося. Судячи з останніх даних, на нас чекає низка скандалів та викриттів китайської брехні, багато позовів на суми з дванадцятьма нулями.
Китай грає в дуже небезпечну гру з усім світом, намагається підманути й використати кожну ситуацію на свою користь, але ми пам’ятаємо, що все таємне рано чи пізно стане явним, а всі недобрі наміри мають бути викриті.
