logo

Пережив Азовсталь і полон: історія пастора з Маріуполя, який зберіг віру і продовжує служити

2 травня 2024 р. \ оновлено 3 травня

65-річний пастор Анатолій Волошин з Маріуполя пережив 295 днів полону, однак зберіг віру і став підтримкою для інших. Його історія — це свідчення віри, надії і волі до життя. В інтерв’ю NV він розповів про пережите в Маріуполі, оборону Азовсталі, полон та повернення додому.

Анатолій Волошин, пастор Церкви добрих змін у Маріуполі, який служив понад 27 років. Після повномасштабного вторгнення він приєднався до територіальної оборони. Пастор не відкидав можливість взяти до рук зрою, однак його професійні навички будівельника виявилися потрібнішими. Анатолій займався будівництвом оборонних укріплень, копав траншеї і капоніри.

У березні 2022 року він отримав поранення внаслідок ворожого обстрілу і був доправлений до шпиталю на Азовсталі. Маючи серйозне поранення руки, він намагався допомагати тим, кому було ще тяжче.

«Коли я був в Азовсталі, в бункері, то Господь звертався до мене і казав: синку, ось подивись, що таке пекло. Не вистачає їжі, не вистачає світла, не вистачає кисню, не вистачає води, не вистачає інформації. І страх це все покриває, безвихідність. Оце і є ад. Не той, що малював Котляревський, де чорти на пательнях смажать, в смолі кип’ятять. А оця недостатність всього», — згадує пастор в інтерв’ю.

У травні Анатолій повернувся на позиції, однак внаслідок надзвичайно тяжкого становища українське керівництво приймає рішення про здачу в полон для оборонців Азовсталі. Полон був довгим і тяжким випробуванням. Сини пастора не знали, що він живий, адже думали, що батько загинув під час теракту в Оленівці.

У тяжкий час полону Волошин підтримував своїх побратимів, допомагав тим, хто був у важчій ситуації, і вірив у краще майбутнє. В інтерв’ю NV пастор згадував про російські знущання і побиття, однак він продовжував вірити Богу і ця надія допомагали йому не втрачати гідність навіть у найважчі моменти та дочекатися дня свободи.

Після 295 днів полону Анатолія Волошина обміняли разом з іншими військовополоненими. Його зустріли діти й друзі, які вже думали, що він загинув у теракті. Це була найщасливіша мить, коли він знову був в обіймах рідних після такої довгої відсутності. Нині пастор перебуває в капеланському батальйоні, де планує підтримувати військових разом з іншими капеланами. 

Історія Анатолія Волошина може бути прикладом для багатьох християн, які, читаючи це, мимоволі запитуватимуть себе «а що б я зробив на його місці»? Найімовірніше нам не доведеться пережити щось подібне, однак ці роздуми можуть загострити важливі екзистенційні питання щоденного буття. Більшість християн України знаходяться у досить безпечних умовах, але цей уявний спокій не має звести нас до егоїзму й турботи лише про особисті потреби. Ми маємо пам’ятати про тисячі наших співвітчизників, зокрема й братів і сестер по вірі, які знаходяться в полоні, і молитися за них, як за своїх рідних.