logo

Різниця є: чому протести в США та Білорусі такі різні

21 серпня 2020 р. \ оновлено 22 лютого

Літо 2020-го стало багатим на протести. Від початку червня інфопростір заповнили повідомлення щодо протестів в США та інших західних державах. З другої декади серпня наша увага залишається прикутою до подій в Білорусі, де лише в Мінську на протести вийшли сотні тисяч людей. Слідкуючи за нашими дописами, Ви могли помітити діаметрально протилежну оцінку подій у США та в Білорусі. Тому пропонуємо порівняти ці виступи за кількома ознаками, щоб продемонструвати, наскільки різними бувають протести.

1. Ідейне підґрунтя

Обидва протестні рухи мають явну ідейну направленість. В Сполучених Штатах Америки та Західній Європі авангардом вуличних бунтів стали ультраліві та інші маргіналізовані групи суспільства. Вони використали привід конкретного інциденту в Міннеаполісі, щоб актуалізувати свою «боротьбу» з історією та цінностями західної цивілізації. Під одним кейсом із перевищенням поліцейських повноважень була представлена вся ліва повістка дня (права меншин, класова боротьба, спротив цінностям минулого тощо).

В Білорусі все навпаки: протести мають чітко виражену патріотичну й націєтворчу спрямованість. Можливо, про якусь конкретну і всеохопну ідею у всіх, хто виходить на вулиці, говорити ще рано, однак позитивні неочікувані зрушення в білоруському суспільстві вже помітні. Звичайно, білорусам доведеться пройти усвідомлення власної національної та культурної окремішності, а також дати оцінку імперському впливу східного сусіда. Проте наразі білоруси переживають непростий, але такий потрібний час становлення суспільства як нації.

2. Причини і привід

Приводом до червневих бунтів стала ситуація із смертю Джорджа Флойда – афроамериканця, який помер після затримання його поліцією за крадіжку з магазину. Є різні дані щодо причини смерті (на момент затримання він знаходився під дією наркотичних речовин), проте Флойд точно є не найкращим символом боротьби за справедливість. Його неодноразово засуджували за крадіжку, зберігання наркотиків та озброєне пограбування, а тому перетворення злочинця на героя та поховання в золотому гробу виглядає, як мінімум, недоречно. Американська епопея з Black lives matter не нова. Вже багато років цей рух користується принципами політики ідентичності та підігріває расові протиріччя в США, особливо використовуючи питання перевищення поліцією своїх повноважень. Тому не дивно, що ліворадикали використали привід із смертю афроамериканця після затримання поліцією як черговий поштовх до заворушень.

Натомість приводом до масових протестів у Білорусі стали очевидні фальсифікації на виборах президента. Олександр Лукашенко вже вшосте балотується на найвищу посаду, але його реальна підтримка ставала все меншою і меншою (особливо після неадекватної реакції влади на пандемію COVID-19). Та попри падіння рейтингу чинного президента, ЦВК буквально намалювала йому понад 80% підтримки. Настільки віроломні фальсифікації спричинили невдоволення народу і вихід сотень тисяч людей на вулиці. Суспільні збурення також посилила реакція влади на перші виступи, яка проявилася в нечуваній жорстокості спецпризначенців. Міліція застосовувала дійсно неадекватну силу до людей, які вийшли на мирний протест.

3. Перебіг протестів

Форма і хід подій – це найбільш очевидна різниця між американськими та білоруськими протестами. В червні весь світ міг спостерігати за насильством і пограбуваннями, які чинили прихильники BLM. Майже вщент випалені вулиці Міннеаполісу та Портленда, пограбовані магазини і просто потрощені будівлі — ось атрибут лівих бунтів. Радикали з Black lives matter та Антифа самі чинили насильство й розбій та підбурювали до цього інших.

Не можна оминути й показового символізму американських та західноєвропейських протестів. В результаті кількох тижнів активних дій були знищені чи спаплюжені безліч пам’ятників діячам минулого та церков. Що це, як не атака на цінності й символи західної цивілізації? BLM виправдовували свої дії «боротьбою з расизмом», проте самі діяли як расисти. Виходячи з уявлення про існування лише расизму проти чорних, вони ставили на коліна людей не афроамериканського походження (або вони самі ставали) та змушували вибачатися за всі гріхи попередніх поколінь (на коліна ставали навіть люди в Південній Кореї).

В Білорусі акції протесту відбувалися за абсолютно інакшим сценарієм. Характер цих мітингів є цілком мирним і ані бізнес, ані державна інфраструктура не постраждали від дій мітингарів. Після зібрання сотень тисяч людей у Мінську та велелюдних мітингів у інших містах не було мародерства, пограбувань чи спалених протестувальниками автомобілів (навіть на вуличні лавки вони ставали роззувшись). На відміну від BLM, в Білорусі агресорами виступали саме міліціянти, які не просто перевищували свої повноваження, але буквально чинили тортури і беззаконня. Та попри дії міліції, протести в Білорусі в жодному разі не є антидержавними чи анархічними. Вони направлені проти узурпації влади політиком, який 26 років обіймав президентське крісло та переобрався на шостий термін лише шляхом масових фальсифікацій.

Як бачимо, протести бувають дуже різними. Одні виходять на вулиці з квітами та вимогами законності, а інші грабують і палять магазини, бо «живуть в занадто білій культурі». Одні протестують проти необільшовицького диктатора, інші — створюють автономні зони з близьким до комуністичного ладом. Приклад США та Білорусі має навчити нас оцінювати подібні явища, зважаючи на причини й суть протестів, а не лише на сам факт народних виступів, адже вони бувають діаметрально протилежними.