logo

В Німеччині автор книги про педофілію відкриває ЛГБТ-дитячий садок

13 жовтня 2022 р. \ оновлено 22 лютого

Пропаганда ЛГБТ-культури серед дітей та підлітків стала поширеним явищем за останнє десятиліття. Іноді може здаватися, що в деяких країнах всі «рубікони» божевілля давно пройдені, але абсурдна і жорстка реальність знову стукає знизу.

У Берліні ЛГБТ-спільнота готує відкриття двох дитячих садків «квір-спрямування». Так званий Консультаційний центр для геїв розробив концепцію вельми специфічного виховання для дітей дошкільного віку, яка передбачає широке включення найменших дітей у ЛГБТ-спільноту.

Концепція закладів полягає в тому, щоб «подавати приклад досвіду, як це бути геєм чи лесбійкою, щоб у майбутньому дітям було легше зробити камінг-аут публічну заяву про свій гомосексуалізм». Директор дошкільних закладів Марсель де Гроот обіцяє, що «дітям, які не є гетеросексуальними, буде легше розкрити свою сексуальну орієнтацію».

Сама по собі ідея «квір-дитсадка» є злочином проти дітей, але ситуація має ще один бік, що лише додає скандальності. Річ у тім, що одним із членів правління берлінського Консультаційного центру для геїв (організація-ініціатор створення дитсадка), є Рюдігер Лаутманн, який написав книгу «Die Lust am Kind» («Хіть до дітей»).

Лаутманн писав про те, що навіть 4-річни діти повинні мати право на сексуальні практики з дорослими, а також прямо виправдовує педофілію як ще одну форму сексуальної орієнтації. Автор проводив паралель між стигматизацією гомосексуалізму і стигматизацією педофілії, підводив читача до висновку, що буцімто «прогрес» має нормалізувати всі ці явища.

За нормальних умов ініціатори сексуалізації дітей через так звані «квір-дитсадки» мали б вже чекати судових вироків, проте в Німеччині тема ЛГБТ із сумнівної чи просто дорослої перейшла до майже однозначного схвалення. Після формування уряду Олафа Шольца вперше з’явилася штатна посада так званого «квір-уповноваженого», тобто державного представника ЛГБТ-спільноти. Ним став Свен Леманн, який обіцяє зробити Німеччину «піонером у прийнятті різноманітності, зміцнити права квір-персон», а також наполягає на тому, щоб «різноманітність сприймалася позитивно вже в дитячих садках і школах».

Це вже зовсім не про толерантність, а про популяризацію способу життя. Якщо раніше ЛГБТ-активісти представляли свою спільноту як «нормальну» і таку, яка не відрізняється від решти суспільства, то тепер вони навіть не приховують, що це окрема культура із своїми атрибутами. Вони агресивно нав’язують її як частину системи освіти, щоб нові покоління навіть не думали про те, що така поведінка і гомосексуальний спосіб життя може оцінюватися негативно.