В Ірландії пропонують надати природі конституційні права

В останні роки рух за «права природи» набув широкої популярності. Активісти, які лобіюють цю ідею, хочуть наділити правами дерева, гори та річки. Таким чином об’єкти природи стануть суб’єктами права. Проте неживі предмети не можуть самі визначати себе, заявляти про власні інтереси та й взагалі не мають свідомості.

Лобісти «прав природи» формують таку правову базу, щоб від імені природи виступали особи чи організації, які зацікавлені в її збереженні. Саме тут криється найбільша небезпека. Коли хтось говорить про «права природи», то йдеться про інтереси і захист позицій зелених рухів, конкретних спільнот і осіб, які самостійно беруть на себе роль представника «природи». Це створює передумови правової революції і переосмислення місця людини на планеті.

Рух за «права природи» розширюється не лише в Ірландії, але в багатьох державах і вже існують прецеденти закріплення прав природних об’єктів. У 2020 році Нова Зеландія визнала суб’єктом річку Вангануї. Цей прецедент пояснюється не лише активністю зелених рухів, але й культурою маорі, які вірять, що душі предків живуть у природних об’єктах довкола поселень, тому потребують особливого ставлення. Ще одна держава із закріпленням суб’єктності природи — це Панама, яка з 2022 року має загальнонаціональний закон про надання природі прав і суб’єктності.

Адепти ідеї суб’єктності природи, зазвичай, пов’язані із зеленими рухами, які «гуманізують» природу за традиціями язичницьких вірувань. Звідси ідея про «пріоритетність потреб екосистем над потребами людства», яку пропонує ініціатор панамських законів біолог Каллі Велентурф. Вона була натхненна роботою канадського бриста-еколога Девіда Бойда «Права природи: юридична революція, яка може врятувати світ». Книга опублікована у 2017 році та мала великий вплив на спільноти екологістів.

Захист навколишнього середовища є важливою складовою відповідальності людини за землю і своїх нащадків, однак це не означає, що потрібно надавати природі суб’єктність. Пропозиції зелених активістів і дискусії довкола похідних законопроектів свідчать про серйозні ціннісні й культурні проблеми багатьох народів.

Неіронічне зрівняння в правах людей з тваринами, горами чи річками свідчить про втрату унікальності самої людини, відкидання християнської етики та ідеї цінності людини через призму Божої любові. Хоча мільйони людей в західному світі живуть абсолютно комфортним життям, однак їм варто поглянути довкола та запитати себе: чи дійсно варто прирівнювати права річки до прав людей, які в сучасному світі дуже часто не мають гарантії на базове право жити?