«Не призивай Імення Господа, Бога твого, надаремно, бо не помилує Господь того, хто призиватиме Його Ймення надаремно» (Вих.20:7; Втор.5:11).
На перший погляд може здатися, що ця заповідь стосується лише вгамування язика (див. Як.3:8,9). Однак, нам відомо, що «чим наповнене серце, те говорять вуста». Тому, як ми побачимо далі, її глибший зміст стосуватиметься виправленню вад характеру та ходінню перед Богом у чистоті. Тобто, мова йде про мотивацію релігійних дій.
Із усіх заповідей Декалогу ця заповідь, напевно, має найбільше різних тлумачень. Але жодне з тлумачень не протирічить іншому, а радше «розширює межі» розуміння.
Із усіх заповідей Декалогу ця заповідь, напевно, сприймається людством найменш серйозно. І саме тому, нехтуючи нею, людство вчинило найбільше жахливих злочинів: на пряжках нацистів був напис «З нами Бог», з гаслом «Аллах Акбар» (Аллах великий) ісламські фанатики вчинили сотні терористичних актів. Та й Господа нашого Ісуса Христа засудили на смерть за «богозневагу» (Мт.26:65-66). Як ми далі побачимо, легковаження даної заповіді призвело як до найбільших злочинів, так і до найтяжчих і незворотних покарань її порушників. На те вона і є Великою Заповіддю.
Пряжка солдата Вермахту Другої світової війни, на якій написано «Gott mit uns» в перекладі «Бог з нами»; несучи на собі ім’я Бога, нацисти вчиняли жахливі злочини проти людства, антибожі та антибіблійні.
Те, що гріх проти цієї заповіді є тяжким роз’яснено в другій частині через «позбавлення милості» до її порушника. Нагадаємо, що лише у двох заповідях Бог застерігає карою – за поклоніння ідолам (2-га заповідь) і за використання Імені Його надаремно. Дотримуючись послідовності і логіки викладу, Бог карає як за зраду Йому, так і за нечестиве застосування Його Імені. Тобто однаково небезпечно і відкидати істинного Бога, поклоняючись комусь іншому, і неправильно поклонятися Йому.
Не дивлячись на всю множину тлумачень формулювання «призивання Імені Божого надаремно», ці тлумачення можна об’єднати у дві великі групи: 1. Заборона зневаги Бога. 2. Заборона використання Божого авторитету не за призначенням.
Для того, щоб правильно зрозуміти смисл заборони нам важливо знати, як саме Святе Письмо пояснює нечестиве ставлення до Бога, бо цілком очевидно, що ставлення до Імені Божого є тотожним ставленню до Самого Бога. Як і сама Біблія роз’яснює, що всі Імена Божі є невіддільними від Творця, бо відображають Його унікальні властивості та риси. Варто зауважити, що той, хто закликає Ім’я Боже, той добре розуміє, про Кого саме йдеться. Що мова йде не просто про якогось божка, а про Єдиного Сотворителя всього сущого, Кому немає подібних у всьому Всесвіті.
Заборона проклинати Бога
Найтяжчим злочином є проклинати Творця. Цей гріх, рівно як і гріх прокльону чи побиття своїх батьків, карався смертю через вкаменування (Лев.20:9). Таким чином, як пояснювали древні, над людиною вчинялася її воля. Бо той, хто проклинає Бога і батьків, проклинає тих, хто дав йому життя, і тим самим, немов би, зрікається цього життя. У книзі Левит 24:10-16,23 описано такий випадок із сином жінки Шеломіт із племені Дана. В таких явних випадках богохульства громаді самій наказувалось суворо зупиняти гріх Богозневаги після ретельного розслідування обставин із заслуховуванням свідків.
Але, якщо зухвальство проти Бога було прихованим, або його не можна було довести в суді, то нічого не могло заховатися від самого Бога, і Сам Бог здійснював (і здійснює) Своє правосуддя, як написано у другій половині Заповіді, яку ми вивчаємо: «бо не помилує Господь того, хто призиватиме Його Ймення надаремно». У цій інтерпретації богозневага прирівнюється до ненависті до Бога, про яку йшла мова у Другій заповіді, за що каралось до третього і четвертого покоління. Власне, всі біблійні історії від перших книг Старого Заповіту до останніх книг Нового Заповіту є ілюстрацією того, як Бог карає нечестивців. Якби ми захотіли пояснити цю тезу на всіх біблійних випадках, нам не вистачило б місця не лише в цій статті, а й у цілій книзі. Тому тут згадаємо тільки декілька відомих випадків.
Першим із людей зухвальцем і порушником заповіді про повагу до Бога був перший убивця і братовбивця Каїн. Він не лише приніс свою жертву Богові із недостатньою повагою та не дослухався до Його застережень. Після вбивства свого брата, коли Бог запитав його: «Де Авель, твій брат?» Каїн зухвало відповів «Не знаю. Чи я сторож брата свого?» Це було відверте кепкування, адже Каїн знав, що Бог, який створив його батька і матір, є справжнім Піклувальником і Охоронцем усіх своїх створінь. Він цією фразою, неначе, відповідає запитанням на запитання:м«Хіба Ти не знаєш? Ти ж є Сторожем усіх, а тут мого брата не вберіг…» З цього ми робимо висновок, що моральний стан богозневажника близький до морального стану убивці та того, хто зрікається своєї рідні. Як і Христос вчить, що богозневага і вбивства стоять поруч і виходять від зіпсутого серця (Мтв.15:19. Зверніть увагу, Христос перераховує гріхи у порядку Декалогу). Бог покарав Каїна прокляттям від землі, відсутністю сили, вигнанням та постійним страхом помсти.
«Каїн і Авель», 1576, Якопо Пальма Молодший.
З Біблії ми дізнаємося, як за нечестивість проти Себе Бог покарав древній світ: Фараона, Голіафа, Гофолію, Єзавель, Валтасара, Ірода. Історія світу також розповідає нам про те, як були покарані богозневажники-імператори Тит та Юліан-відступник, а також Вольтер, Руссо, Маркс, Ніцше, Ленін, Фрейд… цей список дуже довгий.
Якщо хтось думає, що заповідь заборони злословити Бога дуже легка і виконати її просто, тому, навряд чи ця інтерпретація є достойною уваги, – нехай пригадає, що в Біблії є ціла книга, присвячена цьому питанню. Це книга Йова, одна з найстаріших Священних Книг. В ній благочестивий Йов у великих стражданнях від тяжкої хвороби дає приклад виконання цієї заповіді. Коли навіть його дружина втомилась спостерігати за його стражданнями і дає пораду: «Прокляни Бога – і помреш!»…А він до неї сказав: «Ти говориш отак, як говорить яка з божевільних!..Чи ж ми будем приймати від Бога добре, а злого не приймем?» При всьому тому Йов не згрішив своїми устами…» (Йов 2:9,10).
Заборона прикриття неправди Іменем Божим
«І не будете присягати Моїм Іменем на неправду, бо зневажиш Ім’я Бога свого. Я Господь» (Лев.19:12).
Попередній і наступний вірш, які вказують на контекст тлумачення цієї заповіді, вчать, що заборонено красти і заперечувати або когось неправдиво звинувачувати, посилюючи свої аргументи використанням Божого Ймення. Також було заборонено гнобити і затримувати заробітну плату найманого працівника, навіть на одну ніч під Іменем Всевишнього. Як бачимо, Господь Бог дуже суворий до чесності стосунків між людьми, а Його заповіді є взаємопов’язаними єдиними принципами.
В деяких інтерпретаціях цей погляд трактується більш широко, як «заборона використання Божого Імені для прикриття зла». Для ілюстрації цього тлумачення згадаймо історію із синами священика Ілія, яких звали Хофні та Пінхас (1 Сам.2:11-17; 22-36). Вони, священики, привласнювали собі Божі жертви та спали з жінками, що відбували службу при вході скинії заповіту. Бог двічі попереджав Ілія про невідворотність покарання його і синів за гріх богозневаги (1 Сам.36:13). Вирок, згідно з пророцтвом, здійснився в один день: загинули двоє синів, священик і невістка.
На жаль, в наші дні ми інколи також стикаємося з гріхом синів Ілія в церквах. Кожен такий випадок дає місце знеславлення Божого Імені та шкодить Божій справі. Незаконне використання церковних ресурсів, схиляння вірних до близькості, безкоштовна праця, використання майна та «добровільний» перепис нерухомості – ось деякі сучасні варіанти зловживань духовною владою.
З другого боку, в нашій культурі частим явищем є окультні практики з використанням християнської атрибутики чи молитов. Позбавлення порчі, гадання, зцілення, в яких змішані язичництво, магія, «народна медицина» та псевдо-християнство, так само потрапляють під гріх проти третьої заповіді.
«Різдвяні ворожіння», Микола Пимоненко, 1888 рік.
Ім’я Боже має велику силу, яку нечисті сумлінням люди можуть використовувати для влади над собі подібними. І, замість проголошеної Богом у попередніх заповідях свободи, принести новий вид поневолення. Стережімося, щоб не стати такими.
Окремим і дуже небезпечним явищем порушення цієї норми є терор в Ім’я Всевишнього, який нині вчиняють ісламські фундаменталісти, а в минулому чинила церковна інквізиція. Бо проповідь Божої правди і поширення віри неприпустиме методами насилля. Загальновідомо, як до цього ставився Ісус – Він докоряв своїм апостолам, коли ті захотіли спалити самарянське село, що відмовило їм у ночівлі (Лук.9:51-56). «Бо Син Людський прийшов не губити душі людські, а спасати!» І пішли вони в інше село» (Лук.9:56). Так смиренно Христос відреагував на тих, що Йому відмовили.
Заборона використання Божого Авторитету для досягнення власних цілей
У Біблії багато разів підкреслюється думка про те, що важлива не сама лише релігійна дія, а й те, з яким серцем вона вчиняється. Сучасною мовою це звучить як «мотивація вчинку». Якщо ми акцентуємо нашу увагу на слові «намарно» (церковнослов’янською «всує»), то згадаємо про цілу книгу Еклезіяста, що детально розбирає цю тему під різними кутами зору. Еклезіяст учить, що багатство, слава, влада, веселощі і, навіть, сама мудрість є марнотами. Таким чином, із розглядуваної нами заповіді випливає, що той, хто використовує Ім’я Боже для досягнення в своєму житті перерахованих вище марнот, грішить проти Бога! Як і Ісус каже: «Вони уже мають свою нагороду». Але в переліку марнот не має порятунку життя, зцілення від хвороб, покаяння в гріхах, а ні справ милосердя. Для таких речей варто закликати Ймення Господнє!
У кожного з нас є велика спокуса використання біблійних знань для досягнення власних цілей. Ми можемо лише уявити, якими великим були ці спокуси в давнину, коли не було книгодрукування. Коли лише священик мав рукописні Священні книги і монополію на їх тлумачення. Але Біблія вчить обмежувати всяку владу і ставити її під звіт і контроль. Іще древньому Ізраїлю Бог дав закон для цього: «А той пророк, що зухвало відважиться промовляти Моїм Ім’ям слова, яких Я не наказав був йому говорити,.., хай помре той пророк» і «Що буде говорити той пророк Ім’ям Господа, і не станеться та річ, і не прийде, то це те слово, якого не сказав Господь. У зухвалості говорив його той пророк, і ти не будеш боятися його» (Повт.Зак. 18:20,22). Подібні настанови містяться і в Новому Заповіті.
В новітній Україні ми зустрічалися з такими явищами, і, як виглядає, з Божою допомогою подолали, або долаємо їх. Тоталітарні секти Біле Братсво та Аум-Сінрікьо, тоталітарні пастори Мунтян і Аделанжа зухвало порушували третю заповідь, і українська Церква і українське суспільство рішуче відкинуло їх. Також дуже показова ситуація із Російською Православною Церквою в Україні. Чого лише варті заяви про небоговгодність української мови при богослужінні, або гріховність захисту Батьківщини-України від московської агресії. Що це, як не прикриття Іменем Божим імперських цілей політичної верхівки країни-агресора з метою поневолення нашого народу? На щастя, і українська Церква, і українське суспільство показують духовну зрілість і активно протистоять цим маніпуляціям.
Іншими словами пояснення цієї ідеї є заборона додавати до Слова Божого чогось свого «щоб тебе не скарав Він, і щоб неправдомовцем не став ти» (Прип. 30:6), або відхилятися вправо, чи вліво (Іс.Нав.1:7).
«Хто приходить до Бога і хоче служити Йому не повинен мати корисливих цілей, а лише альтруїстичні. Служіння Богу має бути лише заради самого служіння. Ця ідея, висловлена в Ісусових словах: «Шукайте ж найперш Царства Божого й правди Його, – а все це додасться вам» (Мт.6:33).
Підсумок:
- Щоб пояснити значення третьої заповіді, досить запам’ятати три біблійні формули:
- Заборонено проклинати Бога.
- Заборонено прикриватись Іменем Божим для вчинення злочину та обману.
- Заборонено використовувати Бога для досягнення не Його цілей.
