logo
17 червня 2020 р. \ оновлено 22 лютого

У 2016 році “постправда” (post truth) стала словом року за версією Оксфордського словника англійської мови. Цей термін широко використовувався в контексті аналізу президентської кампанії в США 2016-го.

Постправда – це явище підміни об’єктивних фактів їх емоційним (здебільшого маніпулятивним) трактуванням. Звичайно, брехня та пропаганда існували й раніше, однак за останні кілька років саме словом постправда прийнято називати стан сучасного інфопростору.

Безперечно, цей термін несе негативну конотацію. Перша частина слова (пост-) вказує на мимовільне переосмислення суті правди і формування множинної її альтернативи. Популярний нині вираз “у кожного своя правда” саме про це.

Не можна оминути й вплив постмодернізму на поширення та сприйняття інформації. Коли визнання абсолютної Істини трактується як наївність чи навіть упередженість, то не може зберегтися непорушним визначення правди. Толерантність і надмірний плюралізм теж сприяють розмиванню об’єктивності, коли навіть явно божевільні ідеї й трактування не отримують здорової критики і сприяють побудові окремих спільнот в інфопросторі з побудовою власної реальності. Відверто абсурдний фейк часто видається як ще одна версія правди. Особливо це можна спостерігати не прикладі спільнот людей, де популярні конспірологічні теорії.

В умовах нинішнього розвитку соціальних мереж експертна оцінка того чи іншого явища може презентуватися рівно як і думка людини, що не має достатніх знань з даного питання. Колись люди наївно уявляли комунікацію в мережі виключно як позитивне явище, що має назавжди покінчити з невіглаством і браком інформації. Наразі даних стало дійсно більше. Величезні масиви інформації стали доступні більшості людей, тому її якість, а головне достовірність, сильно постраждали.

Перенасичення інформаційного простору сприяє знеціненню експертних думок. Правда здебільшого не буває простою, а в сучасному світі її значущість падає, коли зменшується популярність. Сьогодні дедалі частіше поширюється інформація, розуміння якої не потребує глибокого осмислення чи значного багажу знань. Легка і невимушена подача з простими рішеннями для складних проблем привертає увагу значно ширшої аудиторії, ніж зважені, докладні і часто непопулярні пояснення.

А найшвидше поширюється шокуюча інформація, певні сенсації, ознайомлення з якими збуджує психіку широких мас і нерідко надає хибне уявлення про володіння унікальними даними (звідси популярність різного роду конспірологічних теорій). Тому можемо спостерігати, як швидко розноситься в мережі фейк, але його спростування вже не таке популярне.

Хоча ліберальні медіа представляють постправду як породження консерваторів і так званих “груп ненависті”, однак це явище не є результатом популярності тієї чи іншої ідеології. Так, президентську кампанію 2016 року важко назвати торжеством об’єктивності: обидва табори формували довкола своїх прихильників інформаційну бульбашку, акцентуючи на зручних даних (включно з фейками) і заперечуючи їх об’єктивне спростування. В підсумку ж критика впала лише на консерваторів. Однак хіба об’єктивні факти лежать в основі мейнстрімних теорій про інтерсекційність, привілеї чи намірів приймати всіх мігрантів? Хіба не до почуттів апелюють їх прихильники?

Постправда присутня не лише в мережі. Мейнстрімні медіа також постійно використовують її, хоча й не визнають цього. Підміна фактів емоціями стає особливо помітною, коли мова йде про Чи не до емоцій апелюють журналісти, які демонструють чуттєві історії порятунку (чи навпаки, загибелі) нелегальних мігрантів у Середземному морі, ігноруючи при цьому злочинні дії контрабандистів, що піддають цих людей небезпеці?

Враховуючи нинішній розвиток засобів комунікації та постійне зростання впливу соціальних мереж на суспільні процеси, можна з впевненістю говорити, що з постправдою нам доведеться зіткнутися ще не раз. А політичний і соціальний дискурс все помітніше перетікає в соціальні мережі, які лише сприятимуть дробленню середовищ та знеціненню експертних оцінок і об’єктивних фактів.