Smartwords: Політкоректність

Політкоректність або політична коректність – термін, яким називають прийнятний стиль мовлення, що унеможливлює образу певних людей чи груп суспільства. Його, зазвичай, використовують як метод толерантного означення суперечливих явищ в суспільстві.

Здавалося б, благородна мета лежить в основі політкоректності. Та не все так просто, бо насправді цей термін черпає коріння в уявленні про політичну “правильність”, запропоновану лівими в 1970-х. Застосування політичної коректності – це саме про політику, а не про етику, адже напрямок “коректної” лексики та позиції випливає із конкретних політичних течій (зазвичай, неомарксизму).

Принцип політкоректності поширюється на дуже багато сфер: медіа, політика, освіта та навіть наука. Найбільш очевидний її вплив бачимо саме в медіа (і не лише закордонних, але й українських). Принцип політичної коректності часто порівнюється із антиутопічним поняттям “новомови” як вербального важеля впливу на суспільні норми. Шляхом рекомендацій використання “коректної” лексики інформаційний простір стає викривленим, а нові нейтральні чи просто прийнятні слова слугують формуванню позитивної чи хоча б нейтральної оцінки раніше суперечливих чи девіантних явищ.

Та найбільш абсурдним є вияв політкоректності в науці. Політизація науки, зазвичай, асоціюється з авторитарними чи тоталітарними режимами, де вчені використовуються як підтримка офіційної ідеології (прикладами можуть слугувати “науковий” атеїзм в Радянському Союзі чи негативна євгеніка Третього Рейху). Однак в сучасному світі “політично невірні” висновки науковців можуть не лише ігноруватися, але й стати предметом остракізму для вченого (особливо це помітно в розвитку біології, психології та соціології).

Ще одним деструктивним виявом політичної коректності є надмірне акцентування на репрезентації меншин та дедалі частіше ігнорування інтересів більшості. Політкоректна позиція по низці питань (наприклад по мовному) формується, спираючись на обов’язкове включення позицій меншин навіть коли це суперечить державним інтересам чи здоровому глузду.

Політкоректність виявляється не лише в заміні слів із однією конотацією на іншу. Ліва упередженість в освіті, науці та медіа має значно серйозніші наслідки. Вона включає цілу систему прийнятних і не прийнятних тем й позицій і  чинить тиск не лише через вживання тих чи інших слів, але й через допустимість підняття тих чи інших тем.

Сьогодні практично неможливо побачити в ЗМІ висвітлення проблеми асоціальних дій чи способу життя частин деяких національних меншин, первинних причин ісламського тероризму чи демонстрацію статистичних даних деструктивного особистого життя сексуальних меншин. Практично всі факти, що кидають тінь на чисельні “пригнічені” групи оминаються чи трактуються як “міфи ультраправих”.

Формування інформаційного простору з урахуванням політкоректності спричиняє поступове викривлення дійсності. Це сприяє розвитку почуття вини за неполіткоректну лексику, яка часто є просто означенням явищ такими, якими вони є насправді. В результаті ми отримуємо ситуацію, коли будь-які навіть явно злочинні дії “вразливих” груп не отримають належної оцінки через свідому позицію чи страх журналістів постати перед читачем/глядачем неполіткоректним.

Яскравим прикладом слугують актуальні “антирасистські” протести. Мейнстрімні медіа та публічні особи здебільшого не наважуються називати речі своїми іменами та засуджувати насильницькі дії “Black lives matter” та інших лівих.

Політична кон’юнктура та ідейна складова протестів не дозволяє “прогресивній” спільноті визнати дії мародерів та грабіжників злочинними. Хтось щиро переконаний, що підпали й грабунки є “адекватною” відповіддю білій капіталістичній системі, а хтось не хоче отримати тавро “расиста” за незгоду із діями протестувальників. Таким чином тотальна політична коректність, в основі якої лежить марксистське уявлення про пригнічення одних частин суспільства іншими, виправдовує будь-які дії “пригнічених” меншин. В цих умовах об’єктивний і неупереджений діалог не можливий, бо кругом, де піднімається питання тих чи інших меншин, буде накладатися політична складова питання саме в лівому неомарксистському контексті.

То як віруючій людині сприймати такий стан речей? Коректність та моральність висловлювань завжди має бути в пріоритеті у християн, адже ми дамо відповідь за кожне сказане слово. Однак наша мова й риторика не має змінюватися лише б догодити суспільним тенденціям, бо це пряма загроза не лише свободі слова, але й можливості об’єктивно сприймати суспільні процеси та давати їм належну оцінку.

Сподобався матеріал?

Поділіться цiєю інформацією в соціальних мережах

Twitter Facebook In

Отримуйте найсвіжіші матеріали на імейл!

* indicates required