МЕРИТОКРАТІЯ

Управління громадянами своєю державою –запобіжник від тиранії. Це знали ще давні греки, а в часи падіння абсолютизму республіканська форма правління з виборною владою та демократичним режимом стала загальноєвропейською практикою. З того часу тривають дискусії про форми та види народовладдя, про системи оптимального делегування влади.

Звичайно, не існує ідеального суспільства та ідеальної влади. Будь-яка система має свої недоліки, однак їх недосконалість буває меншою і більшою. Свого часу Вінстон Черчилль називав демократію «гіршою з систем», але при цьому додавав, що всі інші ще гірші.

Історія нагадує нам, що виборність влади не завжди дорівнює хорошій її якості. В минулому було безліч прикладів, коли некомпетентні чи просто жорстокі й авторитарні люди приходили до влади в цілком демократичний спосіб. Саме тому стоїть питання: якою має бути ця демократія? Очевидно, що її мета повинна диктуватися суспільним благом з узгодженням всіх «за» і «проти».

Меритократія — це буквально влада достойних, тобто кращих (meritus з латинської означає гідний, достойний). Термін вживається, найперше, для означення форми правління, за якої влада довірена тим людям, хто здатен найкраще організувати ефективне управління, які в силу власних якостей і цінностей спроможні керувати найкраще.

Якщо відійти від власне політичного трактування цього терміну, то він може використовуватися як досконалий приклад рівності можливостей. Не залежно від походження чи будь-якого соціального статусу талановита людина повинна мати рівні можливості щодо розкриття своїх здібностей та досягнення життєвих вершин. Це позитивний приклад соціального ліфта, коли шляхом конкуренції здібні люди отримують вищий статус в суспільстві і навіть стають представниками народу у владі.

Бажання створити меритократичний лад цілком природне, адже виборець за замовчуванням воліє віддати свій голос за найбільш достойного кандидата на той чи інший пост. Освіта, компетенції, досвід і попередні результати роботи – все це може бути основою для критеріїв вибору.

Меритократія передбачає не просто передачу влади хорошій людині або тому, хто подобається публіці, але найкращим і найздібнішим. А ось виявити ці якості вже складніше, перш за все, через особисті якості самих виборців та передвиборчу культуру сьогодення, коли професіоналізм і реальні справи поступаються медійному образу та популізму.

Сучасне уявлення про того чи іншого політика нерідко є лише набором кліше, складових образу, сформованого журналістами чи PR-агентствами. Масовий доступ до соцмереж зробив творення образу простішим, а тому втілення меритократії з працюючими соціальними ліфтами для найздібніших виглядає дуже далекою мрією.