logo

РУЙНІВНІ ІДЕЇ ПІД МАСКОЮ ХРИСТИЯНСТВА

13 січня 2020 р. \ оновлено 22 лютого

Ми часто чуємо про необхідність громадської та соціальної активності християн. Однак не завжди ця активність є благом, особливо коли люди, які називають себе християнами, стають поруч із гонителями Христа.

Цікавим прикладом подібного перетворення може слугувати популярний американський проповідник Шейн Клейборн. Він відомий соціальною роботою та допомогою бідним, однак медіа привернули до нього увагу саме через контекст дій проповідника та його політичні погляди.

Він є послідовним критиком республіканців в США, противником правих цінностей американських євангелістів та неодноразово висловлював свою прихильність до демократів, попри їх явну антихристиянську політику. Клейборн називав голову Демократичного національного комітету Тома Переса своїм хорошим другом (хоча Перес є одним із лобістів законів, що обмежують критику ЛГБТ). Показово, що за часів Обами проповідник був одним із релігійних радників президента.

Також йому неодноразово закидали прихильність до анархо-соціалізму, що важко назвати неправдою, адже Шейна Клейборна кілька десятків разів затримувала поліція за громадські збурення в ході численних акцій за “соціальну справедливість”. Він підтримує соціальну (та навіть соціалістичну) повістку демократів, цілком ігноруючи утопічність та страшні наслідки, які принесла ліва економічна доктрина, де вона застосовувалася.

Клейборн є вихідцем із середовища євангелістів, однак вже давно далекий від їх цінностей. Видання The Washington Post називає його “анархістом, що актуалізує християнство”, однак чи християнство це? Ліві лозунги з присмаком епохи хіпі очікувано стали однією з причин конфронтації з іншими євангельськими лідерами, що не поділяють шляху християнства вліво.

З іншого боку, це історія про США – країну, засновану християнами на біблійних цінностях. Традиція громадської активності віруючих там сягає самого коріння держави, а тому деформація політичної направленості деяких християнських лідерів може мати сильний вплив, наприклад, на вибори.

Ні для кого не є секретом, що основна електоральна база республіканців – це християни, які багато років протистоять секуляризації, абортам, гендерній ідеології тощо. Цей зв’язок віри та електоральних вподобань простежується ще з 1960-х. Тому поява в лівому таборі проповідників, що критикують консерватизм і ринкові відносини, відкриває нові двері перед лівими політиками.

Ця історія піднімає низку питань і для нас: хто насправді задає тренди? Чи церква, будучи сіллю, впливає на світ, чи світ, проникаючи в церковне середовище, поступово змінює його? Інтерпретація деяких християнських постулатів (як-от любов до ближнього чи допомога нужденному) не має здійснюватися через призму культурного марксизму, навіть якщо це може принести популярність і привернути увагу людей до церкви.

Хоча ліберальних теологів та послідовників зрощення християнства з соціалізмом в світі достатньо, однак приклад Клейборна є показовим, бо за яскравими гуманістичними лозунгами іде багато молоді. Люди, що слідують за популістичними гаслами рівності результатів, часто не вдаються в деталі ідеологічних протистоянь. Проте більш небезпечним є свідоме прийняття християнами світоглядних трендів цього світу. Захопившись гуманізмом та ліберальною теологією, вони несуть їх в церкву як “новаторство та осучаснення”, що, зазвичай, супроводжується звинуваченням християнської традиції в репресивності та відсталості.

В розпорошеному світі постмодернізму нам завжди важливо дивитися на суть речей. За здавалося б добрими намірами можуть стояти відверто антихристиянські вчення, які дуже часто проникають через підміну понять і маніпуляції, направлені на людські емоції. Епохи можуть змінювати форми й методи християнського служіння, однак віра має залишатися незмінною, як і принципи, що стоять на вічних цінностях.