logo

Про потенційні нові союзи в Європі та чому це на користь Україні

11 червня 2022 р. \ оновлено 22 лютого

Ще 10 років тому Європейський Союз виглядав досить монолітно. Культурні розходження, міграційна криза, підхід до суверенності внутрішньої політики і врешті решт оцінка російської агресії породили неформальний поділ всередині Європи. З огляду на заяви лідерів західноєвропейських країн і та останні події щодо підтримки України, дедалі гучніше звучать голоси прихильників альтернативних союзів.

Якщо проаналізувати позиції наших західних союзників, то можна чітко простежити різницю в оцінці дій кремля. Східноєвропейські держави (особливо Польща та Литва), а також Великобританія, яка покинула ЄС, повністю підтримують ідею розгрому російського війська та відновлення Україною контролю над всіма територіями. Інша група держав (Франція, Німеччина, Італія та інші) бажають не допустити «приниження росії», а отже ідею повної перемоги України не підтримують.

Східна Європа має багато спільних історичних травм, пов’язаних з російською експансією. Особливо чітко це проявилося в ХХ столітті, коли комуністи фактично окупували низку держав, встановивши там промосковські соціалістичні режими. Ця кривда від окупації надовго забезпечила антикремлівські настрої в регіоні та несприйняття комунізму у всіх його проявах. В нинішній війні вона стала однією з причин послідовності в допомозі Україні.

Далі на захід в старій Європі домінують більш «помірні» позиції щодо росії. Дедалі частіше ми чуємо західні голоси про припинення вогню і пошук компромісів. Лідери великих європейських націй продовжують вмовляти путіна, шукають шляхи зберегти йому обличчя і навіть не розглядають можливості надати зброю, яка «теоретично може стріляти по російській території». Відомі одіозні персони (на зразок Генрі Кіссінджера) прямо пропонують Україні здатися чи поступитися частиною територій).

Вони досі живуть в наївному уявленні про відносну стабільність і сталий розвиток. Вони не готові ухвалювати швидкі і сміливі рішення, не здатні творити історію, тому й отримують критику від українських політиків, наших дипломатів і лідерів більш послідовних держав. 9 червня вже не вперше польський президент Анджей Дуда розкритикував лідерів Франції та Німеччини за позиції щодо України:

«Мене вражають усі ті переговори, які зараз ведуться з Путіним. Канцлер Шольц, президент Еммануель Макрон. Ці розмови марні… Хто-небудь так розмовляв з Адольфом Гітлером під час Другої світової війни? Хтось казав, що Адольф Гітлер мав зберегти обличчя? Що ми повинні діяти так, щоб не принизити Адольфа Гітлера? Я не чув про таке».

Східноєвропейські країни здатні краще оцінювати реальні загрози, цінувати власну незалежність і сьогодні їх голоси чути дедалі гучніше. На тлі неоднозначності позицій Європи з’являються нові пропозиції про альтернативні союзи чи особливі форми співробітництво в Європі поза брюссельськими інституціями. Вже кілька місяців йде обговорення потенційного союзу України, Великобританії та Польщі (з можливим долученням інших держав).

Нова співпраця в Європі окрім оборонних причин матиме і світоглядні та ідеологічні. За словами голови Інституту правової культури Ordo Iuris Єжи Квасневського, «країни Центральної Європи, які мають дуже схожі конституційні ідентичності та християнську ідентичність, а також подібні гарантії для сім’ї та шлюбу, повинні співпрацювати», а також створити «противагу старим демократіям Західної Європи».