Про наступ на свободу слова з боку Національної ради з питань телебачення та радіо

За повідомленням Interfax, Герасимюк планує напрацювати своєрідний «словник» небажаної лексики та проведення просвітницької роботи серед медійників, як правильно говорити щодо певних меншин. Це буде стосуватися слів, які Нацрада визначить як «мову ворожнечі» щодо почуттів вірян, етнічних меншин, ЛГБТІК-спільноти, людей з інвалідністю, ветеранських груп та інших.

«Ми маємо формувати медіапростір, вільний від дискримінації, фіксацій образливих та некоректних стереотипів і мови ворожнечі стосовно будь-яких громадян країни за багатьма ознаками», — заявила голова Національної ради з питань телебачення та радіо. При цьому вона звернула увагу на той факт, що, відповідно до нового закону Про медіа, релігійні організації не мають права входити до структури власності суб’єкта у сфері аудіовізуальних медіа.

Ініціатива Ольги Герасим’юк, на перший погляд, може здатися цілком прийнятною, адже християнам неприємні образливі висловлювання щодо їх віри. Однак затвердження списків забороненої лексики несе більше загроз, ніж користі. Сама ця ідея є неприхованим наступом на свободу слова і преси, адже межі регулювання стають надто широкими, а окреслення бажаної та не бажаної лексики вказує на формування офіційного ідеологічного вектора медіасередовища.

Поряд з пропозицією «словника недискримінації» Національна рада з питань телебачення та радіо розглядає можливості регулювання публікацій в соцмережах. Ольга Герасимюк розкритикувала, на її думку, ліберальний підхід законотворців до регулювання онлайн-простору: «Коли закон був ще проєктом, і над ним працювала робоча група, багато галасу здіймалося навколо регулювання інтернету, що трактувалося як капітальний наступ на свободу слова. Хоча регулювання онлайну — нормальна й необхідна практика в усьому демократичному світі. Проте розробники Закону зупинилися на вкрай обережному ліберальному підході, як першому кроці».

У багатьох державах так званого «демократичного світу» є обмеження свободи слова в мережі, однак це точно не той досвід, який має переймати Україна. Тут важливо зазначити, що мова йде не про якісь надзвичайні заходи в період воєнного стану задля державної безпеки, але про постійне регулювання. Спроби заборонити висловлювання думок, які здаються неприємними для певних груп людей, та ініціатива регулювання контенту соціальних мереж — дуже тривожні тенденції, які суперечать традиціям свободи в Україні.