Вчора в німецькому місті Гельзенкірехен з дозволу місцевої влади було встановлено перший у Західній Німеччині пам’ятник Леніну. Ініціатором його спорудження виступила Марксистсько-ленінська партія Німеччини. Дискусія про доцільність таких дій тривала не один місяць, але в підсумку місцева влада проголосувала схвально і пам’ятник вже встановлено.
Це знакова подія не лише для цього окремо взятого міста, але й для Німеччини загалом. Держава, яка десятки років була поділена, коли третину її земель окупували комуністи, так легко відступає перед червоними. Та найгірше, що це відбувається не просто в контексті історії, але й сучасної політики. Організатори встановлення монументу комуністичному вождеві прямо говорять про це як символічну перемогу для лівих цього століття.
“Час монументів расистам, антисемітам, фашистам, антикомуністам та іншим реліктам минулого точно минув”- заявила Ґабі Фехтнер, яка очолює МЛПН. Після цього вона назвала лідера Жовтневого перевороту “мислителем всесвітньоісторичної ваги, що випередив свій час, раннім борцем за свободу та демократію”.
Цією короткою реплікою так багато сказано про стан сучасного політичного дискурсу. Абсолютна більшість діячів минулого, що не симпатизували лівим чи просто жили в епоху, коли питання “класової боротьби не піднімалося, визначаються расистами чи просто гнобителями.
В цій парадигмі ряди фашистів поповнюються Вінстоном Черчиллем та Шарлем де Голлем, які в роки Другої світової війни якраз боролися проти держав Вісі та зіграли чималу роль для відновлення своїх держав. А Ленін постає як “світоч прогресу” та “великий демократ”. Щоправда, плоди його “демократії” попередні покоління чудово відчули як через абсолютно імперське захоплення інших народів, так і в ході комуністичних перетворень 1920-х.
На наших очах ціла цивілізація втрачає своє обличчя та здоровий глузд. Пам’ятники Вашингтону, Черчиллю, Джефферсону руйнуються та псуються за так званий “расизм і токсичність”, однак діяння справжніх злочинців, якими були комуністи, не визнаються об’єктивною причиною для засудження дій таких постатей як Ленін, Мао, Троцький чи навіть Сталін.
Пам’ятники – це не лише кам’яні чи металеві статуї на вулицях і площах. В них відображаться культура, цінності та пріоритети того народу і тієї спільноти, яка їх споруджує. Світ поступово, але невпинно лівішає і це стає помітно в символах та атрибутиці боротьби. Червоні стяги все частіше майорять на заходах, присвячених нібито демократії, а свідомий антикомунізм стає ознакою правого радикалізму.
Українці знають, що Ленін – це не та людина, чий пам’ятник має прикрашати міські площі. Одні це зрозуміли 1991-го, інші 2014, а хтось ніколи в цьому і не сумнівався. 100 років тому наші предки постраждали від червоної тоталітарної машини, породженої з божевільної ідеї боротьби класів, однак ця історія, їх страшний досвід ігнорується лівими ані на Заході, ані на Сході. А ми знаємо, що не засвоєні уроки історії мають здатність повторюватися.
