Більшість людей хоча б раз у житті чули термін «інклюзивність» (особливо в контексті нової освітньої реформи). Але все-таки це слово для українців нове, тому слід розібратися, що воно означає і де його використання є доречним, а де може бути засобом маніпуляції.
Найперше, «інклюзивність» або «інклюзія» походить від англійського inclusion, що означає «включення». В соціальній площині цей термін почав вживатися в контексті здійснення заходів для включення всіх людей в суспільне життя, у тому числі людей з інвалідністю. Інклюзивний підхід покликаний максимально усунути перешкоди для них, щоб хвороба чи фатальний випадок не стали перешкодою для розвитку та самореалізації людини. Найперше, це стосується освіти, орієнтації в просторі та сприйняття інформації. Інклюзивний підхід в навчанні став активно практикуватися за останні кілька років. І це добре. Залучення дітей з інвалідністю до навчального процесу поряд з їхніми однолітками не лише виконує першочергове завдання (засвоєння навчальної програми), але й сприяє соціалізації цих дітей та виховує людяність і співчутливість в інших дітях.
Втілення інклюзивних підходів передбачає системність у щоденному житті. На практиці є багато заходів, які вже діють: створення комфортного громадського простору для людей на візках (побудова пандусів, облаштування громадського транспорту для можливості в’їзду візків), дублювання різних написів шрифтом Брайля (для людей, які не бачать) та сурдопереклад (для людей, які не чують). Звичайно, цей перелік не повний і його можна продовжити, бо це лише основні та першочергові кроки, які десь вже зроблені, а десь ще необхідно зробити.
Але, як часто трапляється, деякі правильні явища і поняття, початкове значення яких однозначно позитивно сприймається суспільством, можуть використовуватися для маніпуляцій. Сьогодні багато руйнівних ідей фактично паразитують на абсолютно світлих і правильних явищах, підміняючи їх справжню суть. Так уже сталося із «гуманністю», «свободою», «рівністю»… Поняття «інклюзивність» також часто використовують в маніпулятивних цілях.
Як вже було згадано, інклюзивний підхід передбачає комплекс дій з боку держави, місцевого самоврядування та громадянського суспільства для усунення всіх можливих об’єктивних перешкод, які заважають людям з інвалідністю реалізувати себе і почуватися потрібними і повноцінними членами суспільства. Натомість деякі політичні та громадські утворення лівого толку роблять спроби розширити зміст «інклюзивності» та межі застосування інклюзивних підходів. Першочергове значення полягає у «включенні» всіх громадян в життя соціуму, тому ліві, беручи на озброєння інклюзивний підхід, поширюють його на інші групи меншин і ознаки, за якими такі групи визначаються. Більше того, подолання несприятливих для розвитку умов відбувається все частіше за рахунок більшості (обмеження свободи слова чи ігнорування здібностей людини із групи більшості на користь представника меншин). Здорова інклюзія не передбачає ніяких утисків чи незручностей для більшості, бо сконцентрована на забезпеченні доступу до суспільних благ (освіта, можливість працювати, участь в політичному і громадському житті) для людей з інвалідністю, коли є реальні перешкоди, які не залежать від людини. Натомість політизація інклюзивності призводить до її ототожнення з «позитивною дискримінацією» (дискримінація більшості меншістю під приводом «подолання історичної несправедливості»). У сучасних умовах виділення в групи вразливої меншості соціальних аутсайдерів чи людей з негативними моральними якостями призводить до підміни понять і паразитування на тих додаткових благах, які призначені для об’єктивно уразливих груп людей.
Сьогодні відбувається відверта маніпуляція, коли прирівнюються людські слабкості та пороки (причина яких криється більшою мірою в самій людині і від яких можливо позбутися) до реальних проблем людей з інвалідністю, в яких вони не мають вини і які не залежать від їхньої волі чи поведінки. Подолання наслідків підміни понять можливе тільки при поверненні до первинної суті термінів, яке так необхідне в епоху «постправди».