Багато з нас хоч раз в житті чули про “вікна Овертона”. Під цим терміном криється не теорія і не політизована концепція, а лише опис механізму впливу на суспільні норми чи ставлення до тих чи інших речей, який можна використовувати будь-який політичний табір. Названа теорія на честь її автора Джозефа Овертона – американського юриста й публіциста.
“Вікно Овертона” – це буквально вікно можливостей для дискурсу в межах якого знаходиться та чи інша ідея. Рух цього вікна – це розширення чи звуження схвалення даної ідеї або хоча б меж для її популяризації. Сам Овертон не конкретизував, якою має бути ця ідея, щоб механізм працював, і, тим самим, продемонстрував його універсальність. Таким чином, життєздатність певної ідеї залежить більше від попадання в межі цього “вікна”, а не від її якості та об’єктивної потрібності.
Як же це може працювати на практиці? Навіть зовсім не популярна ідея може стати мейнстрімом, якщо її популяризація буде системною та поступовою. Дана технологія включає низку етапів, кожен з яких дає ширші можливості для дискусії щодо цієї ідеї.
Перший з них – неприйнятність. На цьому етапі дискусія неможлива. Ніхто не береться дискутувати про позитив чи негатив певної ідеї, адже в суспільстві вона апріорі визначається як негативна й недопустима, а тому навіть її обговорення є неймовірним. Доки ідея знаходиться на етапі неприйнятності, то вона мертва і оживити її може лише поштовх “вікна” до наступного етапу.
Зрушити це “вікно Овертона” дуже важко, але можливо. Рух починається, коли в публічному просторі з’являється ця ідея навіть в дуже негативному контексті засудження її як радикальної чи жахливої. На другому етапі вона визначається як радикальна, але про неї вже говорять. І хоча ті, хто засуджує популяризацію даної ідеї, можуть радіти через негативний контекст її подачі, однак “вікно” рухається і про ідею вже говорять, приділяють їй увагу. Починається дискусія і при “правильних” діях прихильників навіть дуже радикальних речей можливий початок перегляду попередніх позицій суспільства щодо даної ідеї.
Наступний етап – прийнятність. Саме тут як ніколи стає при нагоді поняття “толерантності”, тобто терпимості. Певній ідеї чи явищу ще не надається позитивне забарвлення, але й негатив щодо неї стає менш популярним. Тут стають поширеними слова на зразок “якщо тобі це не подобається, то просто не звертай увагу” або “і таке буває, світ різний”. Позиція нейтральності стає найбільш поширеною.
Четвертий етап – обґрунтування схвалення ідеї. Тепер вона починає сприйматися, як щось розумне, її намагаються раціонально обґрунтувати, надати певного наукового підтвердження. Тут можуть звучати аргументи як про традиційність і споконвічність “несправедливо відкинутої ідеї”, так і про її позитивні якості з точки зору сучасної соціології, антропології, медицини чи іншої сфери знань. Це етап наступального переконування соціуму в потрібності й розумності даної ідеї.
Успішність цих зусиль переносить цю ідею в наступне “вікно” – в категорію популярного. Тепер колись табуйована тема стає порядком денним ток-шоу, масової культури, про це говорять і схвалюють політики, митці та звичайні люди. Те, що колись засуджувалося чи оминалося, стає мейнстрімом і дана ідея стає трендом, критику якого вже ніхто не сприймає серйозно.
І нарешті останній етап – актуальна норма. Тепер дана ідея є прийнятною і позитивно оцінюється абсолютною більшістю людей, а її противники отримують тавро відсталого, радикала, маргінала чи взагалі злочинця. На відміну від попереднього етапу “вікно” актуальної норми вирізняється не стільки підтвердженням позитивності цієї ідеї або явища, скільки надання негативних рис чи навіть покарання її противникам, чия позиція з часом потрапляє вже в своє “вікно” радикального, а потім і неприйнятного.
І хоча описану Овертоном методику неодноразово піддавали критиці (мовляв, не можна так просто взяти і популяризувати що завгодно), однак історія наводить безліч прикладів правдивості даного механізму. Наприклад, років 150 тому ні в кого не виникало сумнівів, що аборт – це вбивство і навіть перші феміністки виступали категорично проти вбивства дітей. Сьогодні ж аборт не просто легалізований більшістю державами, а спроби відмовити жінку вбивати свою дитину в деяких країнах можуть призвести до юридичної відповідальності. Аналогічні трансформації є очевидними для оцінки явища гомосексуалізму і трансгендеризму чи меж публічної демонстрації сексуальності. Колись абсолютно неприйнятні речі сьогодні отримали правову підтримку і схвалення в багатьох державах.
Окрім демонстрації руху “вікон Овертона” на прикладах ліволіберальних перетворень, в Україні ми спостерігаємо такий рух в сфері національної свідомості. Проросійські лозунги, що в 2014 році не мали “вікна” прийнятності, сьогодні дедалі частіше представлені як раціональні чи навіть популярні.
Концепція “вікна Овертона” – це не відповідь на всі питання і не теорія змови, щоб пояснити ті чи інші процеси, але всього лише механізм вікон можливостей, який можна використати по-різному. Однак суспільні й моральні перетворення останнього століття демонструють рух “вікон” для деструктивних ідей. Саме тому нам, як християнам, важливо не лише популяризувати здорові ідеї (що, сподіваємося, християни роблять), але й час від часу перевіряти себе, чи не піддаємося ми поступовим трансформаціям ставлення до тих чи інших принципових понять, порівнюючи наші позиції щодо них сьогодні і 5, 10 чи 15 років тому.
