Так, далі йде насильство: як в Німеччині ліворадикали знищують християнський бізнес

Власником кафе була безпосередньо «Zeal Church» («Церква завзяття»), яка позиціює себе як вільна п’ятидесятницька церква з консервативною теологією. Коли ліві радикали дізналися про зв’язок кафе «Stay» і церкви, то на заклад розпочалися системні напади: в кафе розбивали вікна, псували фасад образливими графіті, а також двічі закидали в приміщення масляну кислоту, яка має різкий неприємний запах. Один з таких нападів стався прямо перед Різдвом і, хоча власники кафе намагалися вивести запах, однак донині не вдалося його повністю усунути.

Кожен напад вимагав витрат на ремонт, що зробило роботу закладу систематично збитковою. Про рішення остаточно закрити кафе оголосив сам пастор церкви Рене Вагнер 31 травня:

«Ліві екстремісти в Лейпцигу не перемогли. Я хочу ще раз наголосити на цьому. Ліві екстремісти в Лейпцигу не перемогли... Вони не закрили жодної церкви; вони не зупинили жодної громади. Вони не запобігли жодному пробудженню. Вони не відвадили жодної душі від зустрічі з Ісусом. Те, що добігає кінця, — це бізнес-операція, нашае кафе. Залишилася лише ця церква», — заявив пастор.

Ця історія — лише окремий приклад лицемірності лівого тлумачення свободи. Ми знову переконуємося, що свобода для християн вірити і мати свою думку залишається неприпустимою розкішшю в суспільствах, де культурну й політичну перевагу отримують ліві як ліберального, так і радикального крила. При цьому тут простежуються явні подвійні стандарти, адже після численних нападів поліція не заарештувала винних.

У 2026 році складно уявити, щоб після 26 нападів на будь-який заклад, пов’язаний з ЛГБТ, поліція не почала б розслідування в контексті «злочину ненависті», проте коли йдеться про християн, то влада не поспішає засуджувати систематичне насильство. Ба більше, у січні керівництво Лейпцига офіційно публікує коментар, в якому прямо заперечує мотив релігійної ненависті і називає систематичні напади комерційно мотивованими, що «принципово не загрожує реалізації релігійної свободи».

Німецький приклад показує, наскільки упередженою є політика боротьби зі «злочинами на ґрунті ненависті». Вона не працює, коли об’єктом потреби захисту стають християни, які залишаються вірними біблійному погляду на сім’ю. Мовчать і так звані «правозахисники» та численні омбудсмени, що свідчить про явну упередженість щодо християн.