Українські ЛГБТ намагаються тиснути через Єврокомісію на Україну задля легалізації одностатевих союзів

20 лютого 2026 р.

19 лютого в українських медіа з’явилося повідомлення, нібито Єврокомісія оголосила ухвалення одностатевих шлюбів умовою для вступу України в ЄС. Це повідомлення є досить маніпулятивним і ґрунтується на документі, який важко назвати остаточним чи обов’язковим. Формально це продовження обговорення проєкту Цивільного Кодексу, який не передбачає ані шлюбів, ані інших офіційних форм псевдосімейних стосунків для гомосексуалістів, саме тому ЛГБТ-організації намагаються дискредитувати його, хоча він не ставить під сумнів євроінтеграцію.

ЛГБТ-організація «Точка Опори» і так звані «ЛГБТ-військові» звернулися до Європейської комісії зі скаргою на проєкт Цивільного Кодексу, звинувативши його розробників у дискримінації гомосексуалістів, адже українське законодавство не визнає їхні стосунки сімейними. У відповіді, наданій Єврокомісією, проголошується підтримка ЛГБТ, висловлення стурбованості запропонованим у Верховній Раді документом, а також наголошення на необхідності дотримуватися Україною принципів Хартії основних прав. У повідомленні Єврокомісії зазначається, що «згідно з Дорожньою картою верховенства права, Україна повинна ухвалити закон, який забезпечує юридичне визнання та захист одностатевих пар відповідно до рішення Європейського суду з прав людини у справі «Маймулахін та Марків проти України».

Тут варто пам’ятати, що дана відповідь представника Єврокомісії надана українським ЛГБТ-організаціям і наразі немає офіційної чіткої та жорсткої умови до України щодо зміни Конституції чи неможливості ухвалювати Цивільний Кодекс без правового статусу стосунків гомосексуалістів (загалом питання саме шлюбів навіть не підіймається). При цьому слід визнати, що загальна лінія Брюсселю і провідних сил в ЄС залишається лояльною до ЛГБТ і гендерний порядок денний вписаний у численні документи Європейського Союзу. Проте це не означає, що Україна зобов’язана приймати це і руйнувати традиційні підвалини і цінності народу. В ЄС є держави, які не мають юридичного визнання одностатевих пар, а тому законодавчі зміни на вимогу ЛГБТ-організацій точно не можуть бути обов’язковою умовою для перебування в ЄС.

Звичайно, Україна не повинна просто ігнорувати повідомлення про європейське занепокоєння, але усіляко доносити нашим союзникам у ЄС невідповідність таких вимог традиціям і культурі нашого народу. Ба більше, в умовах нинішніх геополітичних загроз питання ЛГБТ має бути зняте з порядку денного, навіть, коли деякі політики в ЄС та деякі провокатори всередині України намагаються нав’язати українцям руйнівні правові норми. 

У нинішній ситуації остаточні рішення ухвалюватимуть народні депутати і від їх політичної волі залежить просімейний чи про-ЛГБТ рух України. Звичайно, проєкт Цивільного Кодексу є недосконалим, потребує доопрацювань і правок, однак частина із чітким визначенням сім’ї, шлюбу і фактичних сімейних стосунків є цілком прийнятною. Саме тому церкви як інституції і християни як окремі громадяни мають доносити владі важливість збереження однозначності у визначенні шлюбу в ході євроінтеграції, посилаючись на різноманітність держав Європейського Союзу.