У США закріплюється розкол серед консерваторів

Промова Бена Шапіро являла собою жорстку внутрішню критику руху. Головною тезою стала ідея, що консерватизм перебуває під загрозою не лише з боку лівих, а й зсередини, що тривалий час недооцінювалося. Конспірологи, маніпулятори і публічні фігури, які паразитують на недовірі людей до уряду, стали ретрансляторами жахливих ідей і викривили правду. Тому Шапіро окреслив п’ять обов’язків публічних спікерів: говорити правду, діяти з принципів, брати відповідальність за своїх гостей і слова (очевидно, це посилання на Такера Карлсона), надавати докази та пропонувати реальні рішення, а не лише критику.

Особливо показовою була критика Бена Шапіро на адресу тих, хто системно легітимізує скандальних персонажів — від конспірологів і неонацистів до псевдоісториків і відвертих пропагандистів. У цьому контексті він прямо згадав Такера Карлсона (легітимізує буквальних злочинців), Кендіс Овенс (останнім часом відома крайніми проявами конспірології), Стіва Беннона (MAGA-політтехнолог і пропагандист конспірології), Ендрю Тейта (підмінює «ідеал мужності» експлуатацією жінок), Ніка Фуентеса (неонацист, який популяризує Гітлера і Сталіна).

Пізніше на сцену вийшов і сам Такер Карлсон, якому довелося відповідати на критику. Він подав себе як жертву «нової цензури» вже всередині правого табору. Його промова стосувалася свободи слова та відмови від колективної вини. На перший погляд, це звучить як класичний консервативний набір тем, однак проблемним є те, як це застосовується. Карлсон послідовно зводить будь-яку критику своїх позицій до «полювання на відьом», а принцип недискримінації — до зрівнювання всіх форм ненависті без урахування реальних ідеологічних загроз, ніби критика лівих має бути автоматичним виправданням нормалізації неонацизму, антисемітизму або його любові до Кремля.

Під гаслом «America First» Карлсон просуває радикальний ізоляціонізм, коли вороги Заходу (включно з ісламістськими режимами) подаються не як ідеологічні противники, а як «жертви американського інтервенціонізму». Він прямо визначає США як причину появи радикального ісламу, а також морально зрівнює Захід із тоталітарними та авторитарними режимами. Зі сцени консервативної конференції Карлсон буквально виправдовує ці режими:

«Нам постійно кажуть, що є країни та народи, які є втіленням зла. Що з ними не можна говорити, не можна розуміти їхні мотиви — їх треба лише ненавидіти... Держави не стають жорстокими просто так. Жорстокість майже завжди виростає зі страху, приниження та відчуття загрози».

На відміну від цього, позиція Шапіро є прикладом класичного консервативного розрізнення, коли свобода слова не означає аморальність висловів, а скепсис щодо державної політики не виправдовує симпатії до антизахідних і тоталітарних рухів. Для прихильника старого американського консерватизму це є очевидним, проте «нові праві» негативно чи навіть вороже ставляться до «способу мислення часів Холодної війни». Вони шукають нових союзників у жорстоких і відверто варварських режимах, конструюючи в своїй голові геополітичні концепції через брак базової освіти і уявлення про інші народи. Попри критику і викриття хибності такого курсу з боку Шапіро та інших, дивним є збереження лояльності до Карлсона з боку Turning Point USA, а також запрошення його на такі заходи.