Міжнародний суд ООН ухвалив скандальне і цинічне рішення: прийняти до розгляду зустрічний позов Росії проти України зі звинуваченням у геноциді. Судді більшістю голосів визнали зустрічний позов «прийнятним» та «безпосередньо пов’язаним» із предметом українського позову, що лише додає ситуації цинізму. Попри відкрите, документально підтверджене російське вторгнення та масові злочини, суд створює процедуру, в якій агресор і жертва перебувають у симетричних правових позиціях. Частина суддів виступила проти рішення, оприлюднивши окремі та спільні заяви, однак їхні голоси є меншістю.
Офіційне рішення Гаазького суду було оприлюднене 8 грудня. До цього Україна наполягала, що російські контрвимоги мають бути відхилені, адже юридично та фактично необґрунтовані. Проте суд відкинув заперечення української сторони та визнав, що російський зустрічний позов нібито відповідає вимогам статті 80 Регламенту Суду, а отже, підлягає розгляду. Ключовою мотивацією стала теза про «спільний фактичний комплекс», тобто Суд допускає, що російські твердження можуть розглядатися як такі, що випливають із тієї ж правової основи, що й український позов.
Наразі Україна отримала час до 7 грудня 2026 року для подання відповіді, а Росія матиме час ще до 7 грудня 2027 року, щоб подати свої заперечення проти українських аргументів. Таким чином, процес просто розтягнеться на роки, і Суд ще довго розглядатиме позиції сторін, що лише підриває його авторитет і спроможність реально впливати на ухвалення та реалізацію рішень щодо реальних воєнних злочинів.
Свій первинний позов Україна подала ще 26 лютого 2022 року, тобто відразу після початку повномасштабного вторгнення РФ. Донині українська позиція залишається незмінною та включає твердження, що Росія неправдиво заявляла про «акти геноциду» на Донбасі, використавши ці вигадки для визнання «Л/ДНР» і початку війни, а жодних доказів геноциду в Україні не існує, що й раніше підтвердив Міжнародний суд. Також Україна наполягає, що саме дії Росії в Україні (умисні вбивства, завдання тяжких ушкоджень, переслідування) можуть свідчити про планування та здійснення елементів геноцидної політики проти українського народу.
Нинішнє рішення Суду фактично відкриває можливість Москві рік за роком повторювати власну пропаганду вже у міжнародній юридичній площині та робити це в межах тієї ж справи, яка була порушена, щоб довести неправомірність російського вторгнення.
У всій історії російської агресії ключовим залишається фактор тотальної брехні, коли ворожі пропагандисти буквально віддзеркалюють реальність і підносять це як «альтернативну точку зору» або «альтернативну історію». Вони роблять це знову і знову, в найцинічніших інтерпретаціях, як-от твердження про повну фальсифікацію злочинів у Бучі, нібито обстріли українських міст Збройними силами України, підрив українцями Каховської ГЕС тощо.
Великою проблемою міжнародних медіа та політиків є неготовність однозначно оцінювати реальність і чітко визначати, де є правда, а де — брехня (сьогодні це особливо відчувається у політиці Вашингтона). Навіть хрестоматійний приклад з геббельською пропагандою не навчив їх визнавати, що брехня дійсно буває повною і абсолютною. Західні медіа (включно з деякими християнськими) досить часто подають коментарі і заяви російського керівництва як певну альтернативну версію (або посилаються на адвоката діячів УПЦ МП Амстердама як певного експерта), що знову втягує Захід у епоху ганьби і неспроможності протистояти злу.