Чому скасування Стамбульської конвенції не означає небезпеку для жінок?

31 жовтня 2025 р.

Учора 30 жовтня Сейм Латвії проголосував за законопроект про вихід країни зі скандальної Стамбульської конвенції, яка нібито має захищати жінок від насилля. Проголосували за 56 депутатів, а проти — 32. Якщо протягом 10 днів президент Латвії підпише закон, то країна стане другою після Туреччини, яка вийшла із Стамбульської конвенції.

Стамбульська конвенція — скандальний і маніпулятивний документ, підписаний державами-членами Ради Європи у 2011 році, в якому під прикриттям боротьби з домашнім насиллям, вносяться в законодавство принципи гендерної ідеології (наприклад, так звана «гендерна нерівність» визначається як основа насильства проти жінок). Документ націлений не лише на боротьбу з насилля, але на зміну свідомості громадян, що зазначено у вимозі широкого використання гендерних підходів в освіті та законотворчому процесі.

Критика Стамбульської конвенції спрямована передусім на ідеологічну упередженість авторів документа, а також бюрократичні зобов’язання країн, які де-факто не гарантують захист жінок. Саме тому низка країн Європи не ратифікували її, а деякі вийшли через певний час.

Новина про голосування Сейму Латвії, а також аналогічне рішення Туреччини 2023 року часто подається як «відхід від прав людини» або щось, що несе загрозу безпеці жінок. Однак це абсолютно не так, бо насправді конвенція не захищає права жінок, не гарантує безпеку, а її скасування не матиме тих наслідків, якими феміністки лякають суспільство.

Найбільша проблема Стамбульської конвенції — це неправильне трактування реальності і неправильні пропозиції, як подолати проблему. Документ є скоріше декларацією приєднання до «клубу» країн із спільним сприйняттям гендеру і оцінками певних соціальних проблем, однак це ніяк не захищає жінок і не впливає на реальний стан справ.

Одним із найгірших видів насилля щодо жінок є сексуальне насилля. Однак статистика цих злочинів у Європі за останнє десятиліття (коли більшість країн вже ратифікували Стамбульську конвенцію) показує, що впровадження положень документа не має позитивного результату. Наприклад, за даними Statista, станом на 2023 рік перелік держав із найбільшою кількістю зґвалтувань очолюють країни, які послідовно і систематично працюють над впровадженням принципів Стамбульської конвенції: Швеція, Франція, Данія, Австрія, Фінляндія, Бельгія тощо.

Нещодавно Європу сколихнула жахлива новина: у Швеції суд відмовився депортувати еритрейського ґвалтівника 16-річної дівчини, бо «зґвалтування тривало недостатньо довго». Хоча Швеція вважається одним із піонерів впровадження феміністичного законодавства, однак статистика і цей приклад доводять, що Стамбульська конвенція не гарантує безпеку, не гарантує покарання злочинцям, а є скоріше черговою бюрократичною ініціативою, заснованою на утопічних поглядає певної частини населення. 

Епопея зі Стамбульською конвенцією в Україні тривала понад 10 років. Парламент ратифікував її у червні 2022 року, хоча національне законодавство повністю покривало всі аспекти небезпек і загроз для жінок. Очевидно, це було ідеологічне рішення, яке накладає на Україну певні формальні зобов’язання (включно із пропагандою гендерної ідеології), однак не має реального позитивного впливу на безпеку жінок.