19 жовтня 1609 року помер відомий нідерландський пастор і богослов Якоб Арміній. Він повернув актуальність дискусій про свободу волі людини в контексті спасіння і став в опозицію до кальвінізму, зокрема до вчення про приречення людини на рай чи пекло.
Якоб Арміній народився в містечку Аудеватер у Нідерландах у родині зброяра Германа. Він рано став сиротою і виховувався протестантським священником Теодором Емілієм, який забезпечив йому освіту в Утрехті. Після смерті опікуна Армінія підтримав математик Рудольф Снелліус, котрий допоміг йому продовжити навчання в університеті Лейдена. Саме там майбутній теолог уперше зіткнувся з різноманітністю богословських течій, зокрема кальвінізмом, лютеранством і анабаптизмом.
Пізніше, навчаючись у Женеві, він багаторазово критично висловлювався щодо провідних на той час ідей у голландському протестантизмі, що спричинило напруження з консервативним середовищем. Попри це, у 1588 році Якоб був висвячений пастором в Амстердамі, де служив до 1603 року. Саме в Амстердамі він здобув репутацію талановитого проповідника й авторитетного пастиря. Під час епідемії чуми 1602 року він особисто відвідував хворих, ризикуючи життям, і дбав про допомогу їхнім родинам, що сприяло зростанню поваги і прихильності від місцевих вірян.
У роки пасторського служіння Арміній часто замислювався над питанням передвизначення. Вивчаючи послання апостола Павла до римлян, він дійшов висновку, що людина не позбавлена свободи волі. Це явно суперечило кальвіністському вченню про «абсолютне передвизначення» і стало причиною майбутніх конфліктів.
У 1603 році Армінія запросили викладати богослов’я в університеті Лейдена, де він зіштовхнувся з більш ортодоксальною кальвіністською опозицією. Головним опонентом став Францискус Гомарус. Дискусії з ним про свободу волі переросли у протистояння, яке вийшло за межі університету і перетворилися на суспільно-політичну проблему, адже стосувалися такого важливого питання як спасіння. Арміній навіть закликав до скликання синоду для відкритого обговорення розбіжностей, однак влада тривалий час намагалася уникнути конфлікту.
Арміній вважав, що віра не може бути просто нав’язана зовнішньою силою, а спасіння є наслідком співдії Божої благодаті й людського прийняття Христа. Це твердження було прямим викликом кальвіністській ідеї про приреченість людей, однак Якоб не зміг повноцінно відстояти свою позицію через хворобу. Він помер 19 жовтня 1609 року в Лейдені, залишивши після себе численні рукописи та богословські трактати.
Смерть Армінія не стала кінцем суперечки, а послідовники його позиції почали називати себе армініанами. Уже через рік після смерті богослова вони виклали п’ять пунктів незгоди з кальвіністським ученням. Документ включав заперечення однозначного приречення на рай або пекло та похідні пункти, які відкидали вчення про те, що Ісус помер лише за обраних і що благодать була передбачена тільки для них. У відповідь на це зібрався Синод у Дордрехті (1618–1619), який офіційно засудив армініанство. Проте ідеї Армінія вижили і знайшли друге дихання завдяки служінню Джона Веслі (засновника методизму) який розвинув принцип універсальної благодаті й особистої відповідальності людини за віру.
Дискусії щодо свободи волі і приреченості тривають донині, хоча сьогодні це не призводить до фактичного біженства армініан (як це було у XVII столітті). Попри наявність різних позицій, трактувань і навіть спроб поєднати ці концепції, варто визнати, що ідея свободи волі людини підштовхнула багатьох християн до місіонерської діяльності, адже вони вірили, що від їхнього служіння залежить потенційне спасіння людських душ.