Туреччина депортувала до Ірану християнина, засудженого на 10 років ув’язнення

Історія переслідування Шамлуї розпочалася торік у листопаді. Під час одного з рейдів іранської розвідки на підпільних християн його та ще двох вірян заарештували та звинуватили у «пропагандистській діяльності, що суперечить ісламському праву» та «членстві в опозиційній групі».

Попри ці звинувачення його відпустили до березня під заставу. Усвідомлюючи реальну загрозу отримати понад 10 років ув’язнення, Мехран Шамлуї втік з країни, перетнувши кордон з Туреччиною. У березні відбувся суд по його справі, і втікач отримав 10 років і 8 місяців ув’язнення, а також штраф і заборону на 11 років користуватися послугами системи охорони здоров’я, освіти, а також він втратив право на працевлаштування навіть з перспективою гіпотетичного звільнення після відбування покарання.

На момент оголошення вироку обвинувачений вже перебував в Туреччині, однак служби цієї країни заарештували його і відмовилися навіть розглянути справу щодо реальної загрози для Шамлуї по поверненню до Ірану. Як повідомляє Міжнародний християнський концерн, він не мав мети залишатися в Туреччині, але планував потрапити до Європи і там знайти прихисток. 3 липня турецька сторона передала християнина назад до Ірану, де поліція заарештувала його відразу по прильоту до міжнародного аеропорту в Мешхеді. Наразі його доля невідома, проте попередньо його мали утримувати у сумнозвісній в’язниці Евін, яка зараз частково зруйнована внаслідок атак Ізраїлю наприкінці червня.

Справу Мехрана демонструє не лише переслідування християн в Ірані, але й тенденцію турецької влади до депортації християн, завідома розуміючи небезпеку для цих людей. Підтвердженням цього є звіт Європейського центру права і правосуддя, в якому зазначено, що стаття 9 турецького Закону про іноземців регулярно застосовується проти християнських місіонерів, однак мусульманські проповідники подібних репресій не зазнають.

Загалом Анкара намагається не афішувати реальні тенденції і становище християн, особливо біженців, які де-факто взагалі ніяк не захищені. Влада докладає зусиль задля недопущення поширення християнства серед власне турків. Проісламістська стратегія криється у перешкоджанні і прямому тиску на місіонерів (найперше іноземних), а також на християнських біженців, які вже постраждали за свою віру.