Чи може суд заборонити міській владі встановлювати святковий вертеп, бо його публічна демонстрація ображає почуття нехристиян? Ні, це не історія про ісламістів у Сирії, а реальність сучасної Франції.
Мерія французького міста Бокер щороку встановлює різдвяний вертеп. Однак це обурює місцевих атеїстів, які вимагають видалити його задля збереження принципу секуляризму. Мер Нельсон Шодон отримав від Адміністративного суду округу Нім розпорядження видалити святковий вертеп в ім’я принципу секуляризму. Міський голова відмовився і тепер має сплачувати за невиконання наказу щоденний штраф у розмірі 1000 євро.
Довкола цього вертепу розгорілася справжня боротьба в місті. Лізі прав людини (яка є організацією спротиву християнам) вдалося через суд домогтися заборонити демонстрацію біблійної сцени. У відповідь мер Нельсон Шодон організував міський референдум, на якому мешканці Бокеру мали відповісти на таке запитання: «Чи підтримуєте ви виставлення провансальського вертепу в ратуші, як це робиться протягом десяти років?» 98,56% із тих, хто проголосував, підтримали збереження вертепу, хоча більшість містян не брали участь в референдумі.
Критика вертепу лунає від абсолютно меншості, хоча навіть нерелігійним французам на це просто байдуже. Цей конфлікт є наслідком законодавстрва 1905 року, яке забороняє публічну демонстрацію чи підтримку владою будь-яких релігійних символів чи заходів. Однак є вийняток, пов’язаний із Однак є винятки, коли можна дозволити релігійні якщо вони є частиною культурної, мистецької чи святкової виставки. В даній історії суд відхилив таке право.
Глибинна проблема антихристиянського підходу до обмеження демонстрації віри у Франції пов’язана з історією Французької революції та їхнього специфічного трактування свободи віросповідання. Воно сильно різниться із загальноприйнятим. В англо-саксонській традиції (яка і є корінням сучасної свободи віросповідання) це право означає можливість для представників будь-якої релігії вільно сповідувати і виявляти свою віру без тиску держави на них. Ця свобода стосується, перш за все, самої людини і її можливостей.
Але французький досвід і традиція полягає в усуненні будь-чого релігійного із публічного простору. Свобода християнина обмежується принципом Laïcité (секулярність за замовчуванням), який фактично розділяє приватне і публічне життя, а духовність і віросповідання обмежує приватним. Таким чином це унеможливлює публічну діяльність, яка б виражала світоглядну і релігійну однозначність вірянина.
Принцип Laïcité глибоко вкорінився в політику, освіту та пронизує все публічне життя країни. Він означає не лише інституційне розділення церкви та держави, але й розділення віри та громадянського суспільства. Таким чином французька світськість бере початок не з свободи віросповідання, а з конфлікту церкви та республіканської влади, тому релігія має непублічний статус сумнівної практики чи потенційної загрози.