Сьогодні Президент України, виступаючи у Верховній Раді, представив громадськості План збереження людського капіталу. Він включає заходи соціальної трансформації, зокрема запровадження стандарту безбар’єрності, збереження українських дітей за кордоном у полі нашої культури та українського національного буття, також розвиток стосунків між державними інституціями та церквами.
«За умови збереження світського характеру державних інституцій ми маємо і можемо розвивати партнерство між державою та церквою, між державою та релігійною спільнотою. В Україні є глобально важливий інституційний приклад такої співпраці — Рада церков та релігійних організацій. І на базі цієї інституції сформовано вже діалог між державою та всіма релігійними спільнотами в країні. У рамках цього діалогу можемо визначати, які моделі більшої співпраці здатні зміцнити нашу державу та всіх наших людей, нашу духовну незалежність, нашу соціальну роботу в українській державі», — заявив президент.
Ця багатообіцяюча промова виглядає як крок держави підтримати ті позитивні дії, які робить церква, особливо під час війни. Проте реальні задуми і мотивації стануть зрозумілими, коли побачимо на практиці наслідки такої співпраці. Якщо державна влада дійсно бажає розвивати стосунки із Всеукраїнською радою церков та релігійних організацій, то має враховувати позицію церков щодо важливих аспектів соціальної і культурної політики, щодо яких рада висловлювалася вже багато разів. В попередні роки (особливо до повномасштабного вторгнення) ми спостерігали пряме ігнорування позицій ВРЦіРО та суттєве зменшення ролі цього об’єднання.
Проте в ході повномасштабної війни спостерігаємо часті спільні заходи світської влади та церковних діячів, що включає молитви за Україну в Софіївському Соборі, різні церемонії, участь президента в цьогорічному Молитовному сніданку. З одного боку, це добрі сигнали, проте ключовим індикатором позитивної співпраці все ж мають бути результати і реальні факти того, що влада дослухатиметься до ВРЦіРО як певного морального компаса для держави.
Також президент у своїй промові зазначив, що час московської церкви в Україні завершився і будь-яка релігійна співпраця не буде включати тих, хто освячує російську агресію. Тому ймовірно політика перешкоджання впливу Московського патріархату продовжиться, а співпраця з іншими церквами поглибиться.
Співпраця церкви і держави може викликати тривогу щодо свободи вірян і незалежності церкви. Проте українська багатоконфесійність значною мірою унеможливлює контроль держави над церквою чи освячення світської влади патріархом, що було свого часу у Візантії та є в сучасній Росії. В будь-якому випадку віруючі люди сьогодні мають дуже великий потенціал конструктивно впливати на формування української ідентичності та нашої національної ідеї.