Іранський християнин Олександр Б., майже 80-річний чоловік отримав п'ять років ув'язнення за відвідування домашньої церкви. Цей випадок є черговим свідченням того, як іранська влада переслідує християн, використовуючи надумані звинувачення. Все це відбувається на тлі зростання кількості християн та відступництва серед мусульман.
Християнина ірано-вірменського походження Олександра Б. ісламська влада звинуватила в «членстві в сіоністській євангельській церкві», що начебто підриває національну безпеку, а також у «змові проти держави» та «образі ісламських святинь». Сторона обвинувачення провела буквально «розтин» всієї релігійної діяльності чоловіка та представила її через призму незаконної діяльності. Наприклад, трактуючи збір пожертв у домашній церкві як «незаконне заволодіння майном».
Прокурори на суді зацитували імама Хаменеї, щоб легітимізувати переслідування християнина: «Від поширення нестриманості та аморальності до сприяння фальшивому містицизму, сприяння бахаїзму, до сприяння мережі домашніх церков — це те, що вороги ісламу роблять сьогодні,... щоб послабити релігію в суспільстві».
Адвокати засудженого підкреслюють, що його діяльність була абсолютно мирною і ніяк не загрожувала національній безпеці. Вони зазначають, що відвідування богослужінь у домашніх церквах є правом на свободу віросповідання, а використання визначень, як-от «сіоністське християнство» є спробою іранської влади політизувати сам факт приналежності до євангельської віри та створити хибне враження загрози з боку християн.
Іранський режим неодноразово демонстрував свою нетерпимість до релігійних меншин, особливо до християн. Попри те, що вірменські та ассирійські християни мають певне визнання, протестанти зіштовхуються із жорстокими репресіями та навіть ув’язненнями. Це пов’язано із євангелізаційною складовою їх віри, а також складністю для влади контролювати горизонтальну структуру церков.
Будь-яка форма євангелізації розглядається як загроза ісламській революції, а домашні церкви часто називають «небезпечними сектами», фінансованими з-за кордону. Для ісламістського уряду досить легко контролювати статус-кво християн, чия віра, пов’язана з етнічністю (вірменська та ассирійська церкви), однак коли християнство шириться серед персів та тих, хто були народжені мусульманами, то влада зазнає ідейної поразки.
Ісламське право і традиція виключає свободу віросповідання і визнання волі людини самостійно визначати, в кого вірити і кому поклонятися. Саме тому в історії про Олександра Б. та багатьох інших переслідуваних християн фігурує навчання/пропаганда християнства серед мусульман, коли мова йде про звичайні зібрання одновірців. Річ у тім, що влада не визнає колишніх мусульман новонаверненими християнами та виключає їх право на зміну віросповідання. Дані, опубліковані правозахисною організацією Article 18, свідчать, що 90% серед засуджених християн були наверненими з ісламу. Тому серед звинувачень 80-річного чоловіка знаходимо «проведення освітніх зустрічей, вдома у мусульман», коли домашня церква збирається у новонаверненого християнина.
Судові процеси проти християн в Ірані перетворюються на інструменти політичних переслідувань, де невинних людей звинувачують у вигаданих злочинах, аби підірвати їхню віру та вплив у суспільстві. Проте це не додає режиму підтримки і минулі вибори продемонстрували, що суспільство не підтримує радикальний шиїзм та обирає найменш ісламістського кандидата із можливих.
