Нарада Християнських Церков України звернулася до українців із закликом поважати закони та будувати правове суспільство: «Ми, християнські релігійні лідери, звертаємося до кожного громадянина нашої держави та до влади з закликом до неухильного дотримання правових процедур, котрі є основою буття кожної правової і демократичної держави, запорукою єдності, миру та взаємоповаги».
Представники церков звертають увагу на особливу потребу високого рівня правової культури державних службовців і дотримання законів під час воєнного стану. Вони наголошують на необхідності слідувати нормам Конституції, попри сучасні виклики і психічно-емоційний стан держслужбовців.
Ця заява може здатися відверто політичною, однак опубліковане звернення прямо націлене на морально-етичну складову суспільства, частиною якого є як церква, так і влада. Дуже важливо, що автори документа вказали походження принципів міжнародного права від релігійної основи, що власне і зміцнює його авторитетність:
«Дотримання нами усіма правових норм нашої держави і міжнародного права, котрі походять від Закону Божого, — є найкращою відповіддю на агресію тоталітаризму і безправ’я, яка вже відкрито проявилася у збройній формі з боку російської федерації проти нашого народу».
Побудова правової культури — це не лише про дотримання законів чи страх перед покаранням за їх порушення. Це навіть не про дієві правоохоронні інституції, але про цінності народу, для виховання яких мало знати закони чи аргументи на користь верховенства права.
Західна правова культура (на яку очевидно орієнтуються українці) не можлива без багатосотрічної християнської традиції і зокрема здобутків Реформації. Власне сама ідея вищості авторитета права над волею правителя походить від переконання, що саме християнський божественний принцип покладено в основу права, що й надає йому найвищий авторитет.
Звернення Наради Християнських Церков виглядає досить оптимістично, особливо з огляду на визначення нашого народу як «сумлінного» і «вірного Божим заповідям у своєму повсякденному житті». Проте важливо, що саме церква говорить публічно про морально-етичні аспекти управління державою та життя суспільства загалом. Це вказує на значний відхід від теології ізоляції — практики мовчання церкви щодо важливих суспільних подій, коли лідери церков мають публічну позицію лише щодо власне церковних питань.