Три європейські держави оголосили про готовність визнання Палестини на тлі антиізраїльських протестів. 22 травня прем’єр-міністри Норвегії Йонас Гар Сторе та Іспанії Педро Санчес заявили, що їхні країни офіційно визнають Палестинську державу. Аналогічне рішення надійшло і від Ірландії. Воно набере чинності 28 травня.
В Іспанії цьому передували дослідження громадської думки і переважна більшість іспанців поділяє ідею підтримки Палестини (60%). Цікаво, що серед лівих переважає твердження, що вина за війну лежить на Ізраїлі (76%), а серед правих таких лише 25%, (ще 38% правих вважають винними палестинців).
Прем’єр-міністр Іспанії Педро Санчес оголосив про визнання Палестини у парламенті
Виступаючи перед нижньою палатою парламенту, Педро Санчес сказав, що визнання Палестини є рішенням «за мир, справедливість і узгодженість», а зараз «настав момент перейти від слів до справи сказати мільйонам палестинців, що ми з ними і що надія залишається». Проте чи дійсно підтримка Палестини сприятиме миру і безпеці в регіоні?
Історія миробудування на Близькому Сході складна і суперечлива, адже спроби дійти єдиного мирного рішення (наприклад, угоди в Осло) щоразу зіштовхувалися із неможливістю їх практичного втілення. Передусім проблемами є безпекове питання, статус Єрусалиму, зростання ролі терористичних груп і питання ізраїльських поселень в Самарії та Юдеї.
Мирні процеси із залученням міжнародної спільноти мають включати першочергово бажання обох сторін, однак історія останніх десятиліть наочно показала безперспективність такого сценарію. Пропалестинські активісти вимагають розв’язати питання єврейських поселень на Західному березі Йордану, однак попередній досвід показав, що ліквідація таких поселень лише ускладнює ситуацію.
У 2005 році ізраїльська влада примусово виселила із Сектора Гази всіх євреїв, які оселилися там із 1970-х. Це була суперечлива кампанія, яка супроводжувалася військовим примусом євреїв у цьому регіоні та мала на меті віддати смугу повністю під владу палестинців. Коли Ізраїль завершив повний вихід із Гази, то міжнародна спільнота вітала це рішення, а в ООН його назвали «першим до відновлення мирного процесу». Однак відразу після завершення кампанії виселення розпочалася збройна боротьба між силами ФАТХ і ХАМАС. Це призвело до закріплення останніх при владі, постійному терорі і нінішня війна в Газі також наслідок цього.
Виселення ізраїльтян із Серктора Гази, серпень 2005
Наразі пропалестинські протестувальники та лобісти мають на меті досягти максимально можливої ізоляції Ізраїлю та розширити свій вплив у західних країнах. Дуже складно уявити сценарій за яким припиниться насилля без докорінної зміни ідеології палестинської влади як у Секторі Гази, так і на Західному березі Йордану. Цей принцип актуальний і для України, адже навіть гіпотетичне порозуміння між народами не можливе, доки ідеологія одного з них передбачає знищення іншого і ця мета домінує над особистим добробутом і розвитком.
Рішення Іспанії, Норвегії та Ірландії може спровокувати аналогічні визнання Палестини в інших країнах ЄС. Схвалення подібних ініціатив вже лунають від урядів Словенії та Мальти. Протестувальники в Німеччині, Франції та Великій Британії також вимагають цього, однак їх уряди наразі не готові до цього.
Українська РСР визнала незалежність Держави Палестина 1988 року. Цю позицію перейняла і незалежна Україна, яка багато років підтримувала в ООН пропалестинські резолюції за традицією ще радянського «антисіонізму». Після 7 жовтня позиція України стала більш проізраїльською, а МЗС висловило підтримку Ізраїлю «в його праві на захист себе і свого народу».