Фальшиве навернення у Великій Британії несе загрозу християнам-біженцям

14 лютого 2024 р. \ оновлено 22 лютого

У боротьбі з нелегальною міграцією Велика Британія зіштовхнулася із дилемою сумнівних навернень у християнство. Держава позиціює себе як демократичну країну, де захищають свободу віросповідання та людей від наражання на небезпеку через їх релігійну приналежність. Цим принципом як юридичною лазівкою почали користуватися нелегальні мігранти, які очікують на депортацію.

Якщо афганець, пакистанець, іранець чи лівієць пережив навернення у християнство, то він може оскаржити депортацію з Європи на Батьківщину, адже багато африканських та азійських країн є небезпечним місцем для християн. Принцип надання захисту є справедливим і логічним, однак проблема виникає, коли ототожнення себе з послідовниками Христа є фальшивою підставною, а навернення — формальністю, щоб залишитися в країні.

У Великій Британії понад 300 мігрантів подали апеляції до імміграційного суду вищої інстанції на підставі того, що вони прийняли християнство. Важливим є той факт, що в цьому переліку чимало злочинців, чия вина була доведена судом, але вони самі не визнали свою провину, що є фактором сумнівності їх навернення у християнство та каяття. Серед них є вбивці, ґвалтівники та грабіжники.

Наприклад, 45-річний громадянин Ірану, засуджений за сексуальне насилля над дитиною, називає себе новонаверненим християнином. Щоправда, його прийняття християнства дивним чином збіглося з численними спробами залишитися в країні через інші підстави. Минулого року імміграційний суддя відхилив його позов і постановив, що його «нездатність визнати злісність своїх жахливих злочинів свідчить про те, що він не християнин». Ще один засуджений — бангладеський вбивця дружини також ухиляється від депортації. Він навернувся в християнство рівно за два тижні до слухань його справи у суді.

Навернення злочинців у християнство не є рідкістю, однак воно супроводжується каяттям і жалем за свої вчинки, а також готовністю понести відповідальність. Підозрілість у заявленій зміні релігії полягає у невідповідності вчинків (або ставленні до вчинків) із християнським вченням. Також у міграційної служби є сумніви щодо правдивості навернення, коли хрещення відбувається буквально перед розглядом справи в суді або коли нелегальний мігрант не розуміє мови чи не здатен пояснити свою віру.

Дилема з сумнівними наверненнями може стосуватися й інших країн. Однак варто пам’ятати, що її першопричина зовсім не в наявності захисту для християн від депортації, а в дуже розмитому і постмодерному сприйнятті християнства. Підозрілі новонавернені обирають саме Англіканську церкву, представники якої наполягають, що не зобов’язані перевіряти щирість шукачів притулку. При цьому Іран, Ірак, Бангладеш та низка інших держав дійсно є місцем смертельної небезпеки для щирих християн. Випадки фальшивих навернень несуть дискредитацію та додаткову небезпеку для тих біженців, які дійсно потребують захисту на підставі їхнього віросповідання.

Щодо дій церкви та уряду в цій ситуації висловився колишній архієпископ Кентерберійський Джордж Кері: «Церква повинна докладати більше зусиль, щоб наполягати на суворій підготовці до хрещення. Справді пригнічує те, що навернені християни в деяких країнах є одними з найбільш переслідуваних меншин у світі. Справжні новонавернені в країнах, де «відступництво» від ісламу несе значний ризик, виявляються у небезпеці через фальшиві випадки, коли люди обманюють систему».