В Туреччині зростає нетерпимість до християн

11 жовтня 2023 р. \ оновлено 22 лютого

6 жовтня у Варшаві відбулася конференція з прав людини, де правозахисники підіймали питання погіршення становища християн у Туреччині. Панельну дискусію організувала правозахисна група ADF International. Учасники обговорили тенденції релігійної політики Туреччини щодо християн і особливо звернули увагу на зміни в країні і атмосферу протягом останніх років.

Служіння Open Doors інформує, що протягом 2020-2023 років з Туреччини депортовано щонайменше 75 іноземних місіонерів-християн із їхніми сім’ями. Вони наводять приклади як непрямого тиску, так і ув’язнення місіонерів (наприклад, американського пастора Ендрю Брансона). В звіті Асоціації протестантської церкви щодо порушень прав людини за 2022 рік йдеться про 185 осіб, які були позбавлені можливості в’їзду в Туреччину через свою церковну діяльність.

Президент Реджеп Таїп Ердоган — відомий автократ, який послідовно перетворює Туреччину та ісламську республіку. При цьому він намагається підтримувати образ політика, який поважає релігійні меншини. Наприклад, у серпні Ердоган особисто відкрив новий храм сирійської православної церкви, побудований за кошти держави, проте це лише зовнішнє обрамлення образу лідера для всієї Тереччини.

У 2020 році Ердоган спричинив міжнародне обурення, адже за його сприяння собор Святої Софії в Стамбулі з музею перетворився на мечеть. Це не перша така трансформація, але цей прецедент став дуже гучним. За правління Ердогана низка християнських храмів у Стамбулі та інших містах перетворилися на мечеті. Таким чином, турецьке керівництво однією рукою відкриває одну православну церкву для сирійських християн, а іншою — утискає права вірян на релігійну свободу.

З часів Османської імперії християнство є релігією меншості, однак воно традиційне для цієї країни. За останні 100 років частка послідовників Христа впала з 20% до 0,2% населення. Антихристиянські заходи в Туреччині відрізняються від політики інших держав, де переслідують за віру, непублічними обмеженнями і точковим тиском на служителів.

Анкара намагається не афішувати реальні тенденції і становище християн. Влада докладає зусиль задля недопущення поширення християнства серед власне турків. Проісламістська стратегія криється у перешкоджанні і прямому тиску на місіонерів (найперше іноземних), які євангелізують турків. Це відбувається через обмеження для в’їзду, екстрадиції та навіть тиск з боку поліції, яка намагається запобігти публічній активності християн та розширенню церков.