Волонтери, які повертають загиблих воїнів додому

26 вересня 2023 р. \ оновлено 22 лютого

У процес оборони України включені різні люди, які виконують різні завдання. ЗСУ співпрацюють із волонтерами, які не лише доправляють необхідні продукти чи знаряддя на лінію фронту, але й виконують дуже специфічну роботу, наприклад, вивозять тіла загиблих і доправляють їх сім’ям. Це дуже складна робота морально і мало хто в Україні усвідомлює, які будні мають волонтери.

Одна з таких організацій — гуманітарно-логістичний центр «Бульдозер», який діє з 2015 року. Вони включені до проекту Збройних Сил України «На щиті». Один із волонтерів Михайло Литвин пояснює назву центру так: «нас зупинити тяжко, ми якщо йдемо, то до кінця».

24 вересня в ефірі всеукраїнського марафону представники «Бульдозера» розповіли про свою діяльність. Один з волонтерів організації — пастор Валентин Ніколаєнко, який несе служіння понад 20 років. Він приєднався до команди волонтерів 11 місяців тому, коли один з членів його родини став вважатися зниклим безвісти. З того часу він та інші члени організації займаються трагічною, але важливою діяльністю — вони везуть тіла загиблих додому.

В ефірі телемарафону Валентин Ніколаєнко поділився своїм досвідом спілкування із родинами загиблих воїнів: «Для мене легше, бо я знаю, що наші хлопці, які загинули, у Бога мають свою долю, свою частку. Тому я можу поплакати з сім’єю, обійняти їх і головне – я можу помолитися з цими людьми. Підтримати їх і сказати, що надія є, надія у Христі є завжди. Якщо ми не зустрінемося тут на землі, то там у вічності».

Пастор розповів про труднощі, які переживають сім’ї зниклих безвісти, адже вони живуть в постійній невідомості. Ще один волонтер Михайло Литвин процитував слова матері синів, зниклих безвісти ще під Іловайськом: «Я готова помінятися з будь-якою матір’ю, яка поховала своїх дітей. Вона знає, де її дитина похована, а де мої хлопці, я не знаю…».

Робота, яку здійснюють ці волонтери, нечасто згадується в новинах про війну, проте це болюча, але обов’язкова частина реальності для країни, яка себе захищає. В цих умовах не можна забувати сім’ї, які пережили горе, і церква має бути готовою приносити надію тим, хто втратив частину сім’ї, своїх близьких.