8 серпня у Москві порушено кримінальну справу проти колишнього віце-президента Світового баптистського альянсу Юрія Сіпко. Його підозрюють у поширенні фейків про російську армію, інакше кажучи — правди про те, що Росія коїть в Україні.
Слідчий комітет Москви це сформулював по-іншому, а саме, у відео, яке Юрій виклав у себе у Фейсбуці навесні 2022 року за версією слідства «міститься свідомо неправдива інформація про дії Збройних сил РФ проти мирного населення України» . Інтерфакс пише, що у пастора та його знайомих пройшли обшуки, про факт затримання нічого не відомо. Варто нагадати, що на своїй сторінці у Фейсбуці Юрій Сіпко дає правдиву оцінку дій Росії в Україні та жахається її злочинам проти нашої країни.
Ось цитата з одного з його останніх постів у Фейсбуці:
«О, хто дасть голові моїй воду і моїм очам — джерело сліз! я плакав би день і ніч за уражених доньок народу мого» Єремія 9:1
Пушкин как-то мечтал. «… Товарищ верь! Взойдёт она, Звезда пленительного счастья Россия вспрянет ото сна! И на обломках самовластия Напишут наши имена…»
Ну вот мечта поэта исполнилась. Россия вспряла! Да так вспряла, что мир пошатнулся от страха. А чё! Мы это, да и не только это! Мы и то! А потом мы ведь как-никак не просто так. Тем более, что нам всё равно. Так что держись! Вот только самовластье чё-то не рушится. Наоборот. Крепчает самовластье. Обломки правда летят. Непрестанно летят. Во все стороны летят обломки мира и благополучия. Северный поток на обломки пустили. Плотину Каховской ГЭС на обломки. Мост Крымский туда же. Ну пол Украины в обломки превратили. 400 мостов уничтожены. Тысячи домов, сотни школ и больниц. Выведены из использования миллионы гектаров плодородной земли. Вот и мучусь. Зачем? Чтобы на обломках написали ваши имена? «Жестокий эгоизм всему виной на свете! Везде, везде звучит безжалостное “Я”… Забыто на земле, что мир одна семья, Что одного Отца Небесного мы дети. Святые предпочтя мораль пустого века, Отвергнув идеал, не веря, не любя, Постыдно человек идёт на человека И губит ближнего, чтоб выручить себя. Под плевелами лжи, под тернием разврата Заглохли истины святые семена, И льётся кровь беспомощного брата И не дрожит рука, что ей обагрена! Где дружба? Где любовь? Где святость состраданья? Ужели навсегда померкли их лучи?
