Що може дати кращу оцінку Стамбульській конвенції, ніж відмова від неї Туреччини — держави, де і був підписаний документ? Сьогодні, 3 січня, Колегія адміністративних судів Державної ради поставила крапку в тривалому процесі дератифікації документа.
20 березня 2021 року президент Туреччини видав указ про одностороннє припинення дії Стамбульської конвенції. Це рішення спричинило низку заперечень і протестів з боку лівих неурядових організацій. Їх представники намагалися скасувати указ Реджепа Ердогана через подання позовів, проте нині суд поставив краку в цій історії і визнав скасування дії конвенції законним.
Стамбульська конвенція — скандальний і маніпулятивний документ, в якому під прикриттям боротьби з домашнім насиллям, вносяться в законодавство принципи гендерної ідеології (наприклад, так звана «гендерна нерівність» визначається як основа насильства проти жінок). Документ націлений не лише на боротьбу з насилля, але на зміну свідомості громадян, що зазначено у вимозі широкого використання гендерних підходів в освіті та законотворчому процесі.
Прийняття Стамбульської конвенції у 2011 році однозначно було помилкою для всіх її підписантів. Можливо, тоді не всі європейські лідери могли уявити, до якого абсурду прийде «гендерний» порядок денний через десятиліття, тому сьогодні ми чуємо про наміри відмовитися від конвенції.
Символічно, що Туреччина була першою державою, яка ратифікувала документ і тепер стала першою, яка відмовилася від нього. Противники конвенції давно висловлювали занепокоєння сумнівними її положеннями і підзвітністю, яка накладається на державу-підписанта, а відтак ставить в залежність від спеціальних контролюючих органів.
Вийшовши з-під юрисдикції Стамбульської конвенції, Туреччина обрала суверенітет і здоровий глузд. Хоча далеко не всі рішення турецької влади варто схвалювати, проте тут вони демонструють свідомість і самостійність в процесі ухвалення рішень. Аналогічну оцінку конвенції дала і Польща у 2020 році, однак намір вийти юридично ще не закріпила.
На жаль, українська влада обрала інший шлях, коли ратифікувала конвенцію минулого літа. У червні депутати голосували за її ратифікацію, коли були заборонені протести у зв’язку з воєнним станом. Але Стамбульська конвенція — точно не питання національної безпеки, тому голосування було нічим іншим як результатом тиску з боку європейських чиновників перед остаточним наданням Україні статусу кандидата на членство в ЄС. Християни мають пам’ятати, що влада проігрорувала численні звернення громадян і представників церков, а відповідь на петицію про скасування конвенції була явно зневажливою до консервативної громадськості.
