Держсекретар США Ентоні Блінкен виключив Нігерію із списку держав, де порушується релігійна свобода громадян. Він визначив, що Нігерія не відповідає показникам необхідного «мінімуму», щоб бути названою «країною, що викликає особливе занепокоєння» щодо релігійних свобод.
Вже багато років Нігерія входить в першу десятку найбільш небезпечних для християн країн (за версією правозахисного центру Open doors). В країні систематично відбуваються напади на церкви (особливо в сільській місцевості) бойовиками Фулані, Боко-Харам та Ісламської держави.
Проблемою також є показова пасивність влади, яка не поспішає розслідувати акти ісламістського насильства та навіть переслідує журналістів, які висвітлюють реальне становище християн в цій країні. Саме з цією владою адміністрація Байдена планує покращити стосунки.
Це рішення вже засудили республіканці та загалом християни. Одні критики називають даний крок Блінкена політичним, покликаним покращити стосунки з нігерійською владою, приносячи в жертву права людини. Інші поставили під сумнів, наскільки це відповідає твердженням адміністрації Байдена, що права людини лежать в центрі її зовнішньої політики. В будь-якому випадку, даним рішенням не задоволені різні групи людей.
Позиція Держдепартаменту США викликала занепокоєння євангельських християн, адже адміністрація Байдена (на відміну від адміністрації Трампа) ігнорує тяжке становище християн, яких переслідують за кордоном. Особливо тривожно виглядає реальна слабкість Вашингтона в сфері захисту релігійних прав в інших державах, партнерство з якими впливає на економічні інтереси США. Найперше, це стосується Китаю, який проводить дуже агресивну політику щодо християн та інших релігійних груп населення, а також загрожує продемократичному Гонконгу і Тайваню.
Ігнорування питань релігійної свободи демократами є послідовною частиною їх політики (це можна пояснити орієнтацією на значну частку секулярного електорату). Ще на початку каденції Байдена Білий дім усунув пріоритетність питань свободи віросповідання, надавши ключове значення боротьбі з гомофобією, сексизмом, расизмом тощо. В цих рішеннях вчергове бачимо цинізм і лицемірство, бо на стосунки із, наприклад, Саудівською Аравією це не вплинуло (а в цій державі передбачена смертна кара за гомосексуалізм).
Разом з тим, політика США в сфері захисту прав людини за демократів, як мінімум, дуже непропорційна й нелогічна. США готові виділити майже пів мільярда на боротьбу з «гомофобією» і расизмом в Украґні, але цинічно ігнорувати насилля й тероризм (навіть проти тих самих меншин). Адміністрація Байдена щедро фінансує проекти, направлені на лівий «кіберактивізм» та виявляється сліпою, коли є реальна потреба фізичного захисту.
Окремо слід звернути увагу на сумнівність ефективності фінансування прогресивістських проектів (що, звичайно, грає на руку консерваторів, але мало б викликати чимало запитань в американських платників податків). Мільярди доларів через USAID, посольства та інші фонди вкладаються в оренди офісів ліволіберальних громадських організацій, зарплат співробітників, лобіювання навіть дрібних ініціатив і потенційно корупційні проекти (наприклад, виділення 2,3 мільярда (!) доларів для громадських організацій кількох штатів, які будуть висаджувати дерева та забезпечувати «справедливий доступ до дерев»).
Класичний приклад наслідків такої безвідповідальності ми всі побачили влітку, коли щедро фінансована афганська армія склала зброю і відступила перед ісламістами Талібану. На жаль, ефективність і пріоритетність американської зовнішньої політики наразі бажає кращого.