За підсумками Сімнадцятого конкурсного відбору Держкіно надасть державне фінансуванняв розмірі 20 мільйонів гривень для фільму про гомосексуальні практики неповнолітнього та інші девіантні стосунки.
Стрічка «Мій юний принц» має розповісти історію підлітка із заможної родини, який має нездоровий потяг до власної матері, а потім заводить роман із сином її коханця (в непристойних сценах планується використати навіть хрест із розп’яттям). Цей проект має бути алюзією на французьких поетів-символістів ХІХ століття Поля Верлена та Артюра Рембо, які дійсно були гомоксуалістами. З огляду на вульгарну ідею, майбутня стрічка буде містити багато еротичних сцен, але для публічного перегляду найвідвертіші з них видалять. За задумом, цей фільм не лише вийде в прокат, але і транслюватиметься на телебаченні.
Над створенням даного фільму працює студія «Старлайт Продакшн», яка відповідальна за створення підліткового серіалу з гомосексуальною тематикою «Перші ластівки». Окрім стрічки «Мій юний принц» Держкіно фінансуватиме й інші сумнівні проекти. Так, серед списку фільмів з державним фінансуванням зазначено комедію «Уроки толерантності» Аркадія Непиталюка, в якій автори будуть висміювати людей, які негативно оцінюють гомосексуалізм.
Заявку на державне фінансування стрічки «Мій юний принц» автори подавали на конкурс Держкіно ще минулого року, але тоді не отримали достатньої кількості балів. Цьогоріч вердикт був інший і 20 мільйонів гривень платників податків поповнять бюджет фільму. Навіть керівник проекту Олексій Гладушевськийбув здивований настільки високою оцінкою Ради з державної підтримки кінематографу.
Рішення Міністерства культури відображає регресивні тенденції в масовій культурі. Сьогодні український глядач дійсно потребує вітчизняних якісних фільмів, але з року в рік ми бачимо або примітивні вульгарні комедії, або пропаганду аморальності, яку називають «сучасним авторським кіно». На восьмому році російсько-української війни Держкіно ставить в пріоритет не патріотичні фільми про війну, українські традиції чи славетну історію, але пропаганду нетрадиційних стосунків, про що свідчать високі оцінки сценарію гомосексуальної драми.
В сучасній українській культурі домінує тенденція повторення західних трендів і надмірна присутність ЛГБТ-тематики це підтверджує. Державне фінансування аморальних проектів свідчить про глибоку кризу культури, коли банальні теми бунту і демонстративного зображення аморальних дій визначаються як «оригінальний та сміливий контент». Якщо ж мова заходить про щось власне українське, то традиційні етнічні мотиви визнаються сучасними, коли включають елементи язичництва і постмодерного переосмислення. Цими темами буквально дихає сучасний кінематограф, а кіно є найсприятливішою формою пропаганди.
