28 вересня перша леді України Олена Зеленська презентувала «Довідник безбар’єрності» – електронну збірку «правильних і неправильних» висловів, які визначаються як основа безбар’єрного спілкування. Перша леді закликала журналістів стати амбасадорами проекту, зазначивши, що «це стане першим кроком у формуванні нової етики спілкування».
Запропонований словник є найгіршою інтерпретацією репресивної політкоректності. Чому найгіршою? Бо таврує «неправильними» звичайні слова та сталі вирази. Наївний читач може заперечити, мовляв, що поганого в мові, яка нікого не ображає, але проблема власне в утопічності ідеї та явній політизації термінології. По-перше, тут не йдеться про наявність/відсутність нецензурної чи експресивної лексики, це лише питання офіційного трактування деяких соціальних явищ. По-друге, ми виходимо на шлях створення політкоректної культури з перевіркою прийнятності мови та каяттям за білий колір шкіри чи бажання мати здорову сім’ю.
По-третє, зазначені аргументи на користь певних термінів є посиланням на суб’єктивні відчуття, а не факти. В «найпрогресивніших» колах навіть плескання в долоні є тригером і неприйнятним жестом для деяких груп людей, тому можливо відчуття комфорту/дискомфорту не має бути мірилом допустимості певної поведінки?
Звернемо увагу на деякі особливо упереджені висновки авторів Довідника.
- Слово «гомосексуаліст» визнано некоректним, адже це нібито вказує на медичні причини і має походження з радянської психіатрії. Якщо з медичними причинами все зрозуміло (ліві досі намагаються приховати і забути цей факт), то обмеження радянською психіатрією є маніпуляцією для створення репресивного образу терміну. Ні для кого не секрет, що до політизованого рішення про «нормальність» гомосексуалізму від 1990 року західна психіатрія визнавала це відхиленням від норми.
- Операція зі зміни статі також визнана неполіткоректною, адже людина «сама по собі не змінюється, а приводить у відповідність фізичний вигляд до свого сприйняття». Тут бачимо наочний приклад наслідків домінування так званого «гендеру» над статтю. Але варто і погодитися, що це не зміна статі, бо ампутація певних органів насправді не змінює стать.
- Неприйнятним виявився і термін «транссексуал», бо «застарів і використовується в медичній сфері». Звичайно, в медичній, але точно не застарів. Ба більше, даній дискусії часом так не вистачає медичного контексту.
- Є питання і до розділу про етнічні терміни. Тут можна багато дискутувати про прийнятність деяких висловів, але хочемо звернути увагу на інше. Інформаційний проект, створений державним коштом, містить наступне формулювання: «…на тлі рухів за права людини, і зокрема Black Lives Matter…» Відколи расистський комуністичний рух, що використовує насилля, став визначатися як правозахисний?
- Електронний довідник трактує неправильними і деякі абсолютно нейтральні терміни: пенсіонери, люди поважного віку, бабусі й дідусі (!), ВІЛ-інфіковані, мати-одиначка / батько-одинак, наркозалежний, алкозалежний.
Наразі ліволіберали зайшли занадто далеко: спочатку вони позбавили вірного сенсу такі поняття як «демократія», «права людини», а далі рухаються до цензури незручних слів. Наприклад, французький медичний журнал задля схвалення від чергових інфокомсомольців замість «жінок» використовує термін «тіла з вагінами», щоб не образити транссексуалів.
В створенні такого словника не було б нічого дивного, коли б він публікувався як нішеві рекомендації для лівого середовища, створені за сприяння якоїсь радикальної організації, на зразок Фонду Рози Люксембург. Але ж ні, це державний проект, створений коштом платників податків.
Насторожує і акцентування на ролі журналістів у процесі виконання рекомендацій Довідника. Одним з базових принципів демократії є свобода слова і свобода преси. Коли за сприяння держави створюється перелік рекомендованих термінів (а відтак і бажаної риторики), то це не просто свідчення створення державної ідеології, але й посягання на свободу преси. Ми все це вже переживали понад 30 років тому. Шкода, що люди схильні мати коротку пам’ять.