Кабінет міністрів України вже затвердив Національну стратегію у сфері прав людини на 2021-2023 роки — документ з планом роботи уряду для забезпечення дотримання прав людини. На перший погляд конструктивна ідея, але заплановані заходи можуть навпаки стати викликом для забезпечення прав людини.
Серед 95 пунктів, є такі, що не лише суперечать українським традиціям та реальним запитам суспільства, але й несуть загрозу громадянським свободам. Частина положень програми уряду не будуть реалізуватися без рішення Верховної Ради, однак чимало запланованих заходів можуть вже впроваджуватися лише з волі міністерських чиновників.
План дій передбачає ухвалення закону, яким буде передбачатися «обов’язкове врахування мотивів нетерпимості за такими ознаками, як раса, колір шкіри, національна або етнічна належність, релігійні переконання, ідеологічні переконання, сексуальна орієнтація, гендерна ідентичність, інвалідність, мова, місце проживання або іншими ознаками». Такі нововведення повністю відповідають ініціативам із одіозного законопроекту №5488.
Разом з цим передбачається жорстке покарання за прояви дискримінації. За це урядовці бажають застосувати притягнення особи до кримінальної відповідальності. Дані зміни, а також включення так званих «мотивів нетерпимості» передбачають забезпечення відповідного навчання для слідчих і прокурорів (зрозуміло, що трактування понять «нетерпимість», «дискримінація» та інші «мови ненависті» буде забезпечуватися спеціалістами з мейсрімними лівими поглядами).
Окрім цього передбачається створення умов для державного визнання одностатевого співжиття. Так, пункт 33 Національної стратегії передбачає «усунення дискримінаційних положень, які можуть порушувати майнові та немайнові права партнерів, що не перебувають у шлюбі; запровадження інституту зареєстрованого цивільного партнерства».
Так звані «партнерства» є перехідним етапом між наявним статусом невизнання державою гомосексуальних стосунків і власне одностатевими шлюбами. Разом з цим, введення в законодавство нового визнаного державою співжиття несе загрозу для інституту шлюбу як такого, бо юридичні вигоди від партнерства покриють аналогічні шлюбні, а тому чимало потенційних шлюбів не будуть укладені.
Абсурдним виглядає і 35 пунк програми, який стосується проведення «ґендерного» аудиту підприємств, установ і організацій. Не важко передбачити, що додаткове нікчемне навантаження негативно вплине на продуктивність роботи та стане предметом багатьох політичних спекуляцій.
В Національній стратегії знаходимо низку положень, які матимуть шкідливі наслідки в тривалій перспективі. Мова йде про пункти 91, 93, 94, які стосуються перегляду змісту вищої освіти, а також принципів переатестації, згідно з «міжнародними стандартами прав людини». В центрі уваги гуманітарні галузі (дошкільна освіта, професійна освіта, спеціальна освіта, журналістика, соціальна робота, соціальне забезпечення, правоохоронна діяльність, публічне управління та адміністрування).
Цілком можливим є сценарій ігнорування частини пунктів стратегії, бо за давньою українською традицією виконується не все, що планується. Вирішальними на цьому шляху будуть політична воля українських та не українських політиків, активність громадян і масштаби міжнародного тиску (через посольства та представництва міжнародних організацій).
З повним текстом Національної стратегії у сфері прав людини на 2021-2023 роки Ви можете ознайомитися за посиланням:
https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/756-2021-%D1%80