З часів Ісламської революції Іран має репутацію авторитарної мусульманської закритої держави з войовничими амбіціями. Він щороку стабільно входить до першої десятки рейтингу найнебезпечніших для християн держав, згідно з даними Open Doors.
Попри жахливо несприятливі умови для поширення Євангелії, саме тут частка християн зростає найшвидше. Це парадокс, але правда. Директор християнського служіння Елам Девід Єгназар ще у 2018 році зазначав, що іранське суспільство надзвичайно відкрите до навернення у віру Христову. Того ж року було зафіксовано найвищі показники росту частки християн з-поміж всіх держав світу.
Пояснень релігійних трендів може бути багато, але чи не основне — розчарування ісламом. За радикально ісламістським режимом криється порожнеча реальної віри. Це може виглядати парадоксально, але такі явища як розпуста, розбещення неповнолітніх, гомосексуалізм, наркоманія є надзвичайно поширеними серед іранської молоді. Хоча де-юре аморальна поведінка мала б каратися законом, однак, зазвичай, на практиці це не діє, бо влада не здатна реагувати на масштаби цих проблем.
Таким чином формується подвійна мораль, що надалі призводить до поступового і системного розчарування в ісламі. Суворі закони не змусили іранців неухильно слідувати ісламській релігії, натомість породили зневіру, скептицизм та пошук Істини поза мусульманською вірою. Системна втрата інтересу до ісламу є однією з ключових причин росту кількості християн.
Абсолютна більшість церков в Ірані є підпільними. Уряд вбачає в них загрозу як релігійну (навернення мусульман в християнство), так і політичну (християни є носіями західних цінностей). Попри тиск і переслідування, церква зростає дедалі більше і державні органи не можуть ігнорувати темпи навернення. Для євангелізації в Ірані характерними є підпільність, індивідуальність та готовність до переслідувань і самопожертви. Абсолютна більшість новонавернених християн є колишніми мусульманами, що ісламістська влада розцінює як зраду і злочин.
Нещодавно змінений Кримінальний кодекс Ірану посилює відповідальність за «девіантну освіту або пропаганду, що суперечить священному шаріату». Поряд із збільшеними строками ув’язнення (з 6 місяців до 5 років) закон дозволяє державі позбавити людину певних основних прав, наприклад, права голосу на 15 років (хоча це не так критично, бо в Ірані немає демократичного процесу).
Зростання кількості навернень у християнство відбувається поступово, однак в останні роки помітне збільшення. Мусульманські лідери намагаються боротися з цими релігійними трендами, однак навіть їх репресивна політика не здатна це зупинити. В 2019 році провідна ісламська семінарія Ірану називала внутрішню боротьбу з християнством одним зі своїх пріоритетів, а колишній її президент Махмуд Ахмадінежад пообіцяв «зупинити християнство в цій країні». Боряться чи ні, але ріст підпільних домашніх церков це не зупиняє.
Сьогодні важко спрогнозувати, яким буде повалення режиму Хомейні (а рано чи пізно це станеться), але точно можна сказати, що ці зміни не відбудуться без участі християн. Питання лише в часі і потенціалі церкви впливати та трансформацію країни (щоб секулярні сили не отримали всю владу).
