Що готує нам нова стратегія президента в сфері прав людини?

26 березня 2021 р. \ оновлено 22 лютого

Вчора, 25 березня, Президент України підписав Національну стратегію в сфері прав людини, розробка плану виконання якої покладається на Кабінет міністрів України.

Документ складається з 27 параграфів різного направлення, які поділяються на 4 пункти: проблеми, завдання, очікувані результати й основні показники. Національна стратегія містить як позитивні й універсальні положення, необхідні для будь-якого суспільства, так і потенційно небезпечні завдання.

Розглянемо деякі позитивні та негативні положення документа:

Перший параграф містить ключове завдання — забезпечення права на життя, що особливо актуалізувалося з початком російської агресії у 2014 році. Далі проблема війни згадується ще Загалом завдання, поставлені президентом, є загалом правильними, однак в стратегії абсолютно ігнорується група людей, чиє право на життя не забезпечене законом. Це ненароджені діти, десятки тисяч яких санкціоновано гинуть в Україні щороку.

В наступних параграфах йдеться про забезпечення таких базових прав як захист від катувань і жорстокого поводження, свобода слова й думки, свободи мирних зібрань тощо. Деякі параграфи Стратегії стосуються дуже актуальних для сьогодення прав (право на приватність, свободу ведення господарської діяльності, право на безпечне середовище (екологічні права), права ветеранів війни і внутрішньо переміщених осіб). Особливо варто виділити захист дітей у цифровому середовищі, потреба в якому продиктована безліччю небезпек виявлених в низці скандальних прецедентів та сумній статистиці.[1]

Потенційно небезпечні аспекти стратегії також присутні. Параграфи 8, 9, 10, 11 присвячені темам дискримінації, рівності чоловіків і жінок та боротьбі з домашнім насиллям. На перший погляд, це могли б бути благородні цілі, проте вони скомпроментовані лівим трактуванням і маніпулятивними завданнями, вказаними в документі. Наприклад, в параграфі 9 поставлена мета «зменшити розрив в оплаті праці жінок і чоловіків», хоча міф про розрив неодноразово спростовувався експертами.[2]

Також в цих частинах Стратегії повсюди передбачена інформаційна кампанія для «подолання ґендерних стереотипів», що на практиці може означати щедре державне фінансування різноманітних освітніх і пропагандистських ініціатив феміністок. Такі форми роботи направлені не на боротьбу з реальною дискримінацією (якої немає в українському законодавстві), але на зміну світогляду і фактично державне втручання в сімейні справи подружжя (наприклад, в документі названо проблемою різні сімейні обов’язки).

Виховний аспект у згаданих чотирьох параграфах має особливу роль. Цим документом держава декларує взяття на себе функції ідеологічного арбітра, який визначає потрібні напрямки виховання суспільства («підвищення обізнаності населення щодо протидії дискримінації за ознакою статі та гендерним стереотипам»). Інформаційна та виховна робота поширюватиметься і на дітей: в параграфі 17 (який стосується права на освіту) також йдеться про сумнівні ідеологічні принципи виховання дітей («формування у всіх учасників процесу цінностей та навичок толерантної поведінки…» тощо).

Параграф 9 просто всіяний «ґендерною» термінологією та ставить цілі, які на етапі розробки конкретних дій впровадження стратегії можуть трансформуватися в положення, небезпечні для здорового визначення сім’ї. Хоча даний документ має скоріше декларативний характер, але його ґендерна спрямованість викликає тривогу, бо невідомо, які це матиме наслідки для розробки конкретних планів Кабінету міністрів.

Загалом в більшості параграфів згадується «приведення законодавства у відповідність з міжнародними/європейськими нормами». В різних нормах це формулювання може означати як забезпечення верховенства права, так і різноманітні ґендерні ініціативи, які суперечать українським традиціям, моралі і здоровому глузду. Тут можна навести приклад Стамбульської конвенції, яка, хоча прямо і не згадується в стратегії, але може з’явитися на порядку денному при розробці урядом конкретних кроків її реалізації.

Попри низку потенційно шкідливих положень, варто пам’ятати про долю їх аналогів в стратегії 2015-2020 років. Тоді положення про реформи в сфері «ґендеру» не були реалізовані внаслідок активності християн та просімейних громадян, які висловили свій спротив через масове надсилання листів у Кабінет міністрів. Отже, не варто забувати про реальну силу громадської злагодженості й демократії.

З повним текстом Національної стратегії в сфері прав людини можна ознайомитися за посиланням: https://www.president.gov.ua/documents/1192021-37537

Джерела:

  1. https://www.president.gov.ua/news/mi-mayemo-doklasti-zusil-na-derzhavnomu-rivni-shob-internet-59725
  2. https://time.com/3222543/wage-pay-gap-myth-feminism/
Примітки: