Як відомо, Польща має одне з найбільш антиабортивних законодавств Європи. В цій державі заборонено вбивати ненароджених дітей, окрім випадків зґвалтування, загрози життю матері та генетичних відхилень. Тривалий час захисники життя боролися за скасування останньої легальної умови, бо це потенційно могло зменшити кількість абортів на 98%, адже абсолютна більшість переривань вагітності відбувалася з цієї причини.
22 жовтня Конституційний суд Польщі ухвалив рішення, яким визнав неконституційним дозвіл вбивати дітей із генетичними відхиленнями. Це питання було винесене на розгляд ще 2019 року, і нарешті суд більшістю ухвалив остаточне рішення — євгеністичні аборти суперечать польській Конституції: нормам, що гарантують право на життя, повагу та захист людської гідності та право захисту від дискримінації.
Суть і символізм цього рішення чи не найкраще прокоментував депутат польського парламенту Томаш Зімковський: «Сьогодні в пам’ять про святого Івана Павла II на його Батьківщині цивілізація Життя торжествує над цивілізацією Смерті. 22 жовтня 2020 року увійде в історію. Ми закінчуємо з вбивством беззахисних, зі спадщиною тоталітарних режимів ХХ століття».
Та не всі поляки вітали торжество життя. Рішення Конституційного суду викликало чимало критики з боку прихильників абортів, включно з опозиційними політиками й низкою публічних персон. Того ж дня у Варшаві відбулися пікети прихильників абортів, які навіть супроводжувалися сутичками з поліцією.
Але за що вони борються? З одного боку, зрозумілим є використання феміністками судового приводу для чергового підняття теми нелегальності переривання вагітності, Однак сам привід стосується дуже слизької для ліволібералів теми — захисту меншин.
Борці за «соціальну рівність» та адепти різноманітності дуже часто експлуатують людей з інвалідністю. Та вони потрібні їм лише коли йдеться про наочність представленості меншин, але реальний статус і гідність людей з інвалідністю стає каменем спотикання, коли мова заходить про їх банальне виживання.
Сучасний світ презентує гарну картинку: суспільство інклюзивності і толерантності турбується про кожного, не залежно від його ознак меншини. Але реальність доводить, що все зовсім не так. Насправді тисячі людей з інвалідністю тихо вбивають лише через їх особливості. Дуже популярно сьогодні показати дівчину із синдромом Дауна, яка крокує подіумом чи малює картини, але ніхто не покаже ще не народжену дитину із аналогічною хворобою, яку розірвали на частини, бо її батьки так вирішили, бо суспільству вона не потрібна.
Закони, що виокремлюють людей з інвалідністю в категорію, яку можна вбити — це буквально політика євгеніки, селекції людей. Світ переживав це, наша цивілізація пройшла через це, але так і не винесла уроків. Сьогодні люди продовжують розглядати інше життя через призму комфорту і корисності (такий собі гуманізм без гуманності).
Нинішнє рішення польського Конституційного суду — це дуже багато кроків вперед, в порівнянні з українським законодавством щодо абортів. У нашій державі будь-яка жінка може вбити дитину до 12 тижнів вагітності, а багато з них і до 28. Ці закони, що легалізують масові вбивства, неодноразово пропонувалося переглянути, однак такі ініціативи депутатів завжди їх колеги чи ЗМІ маргіналізували і далі подання законопроекту вони не заходили.