11 жовтня в постійно бунтівному місті Портленд (штат Орегон) ультраліві знесли пам’ятники Аврааму Лінкольну і Теодору Рузвельту. Після цього вони влаштували чергові погроми, в результаті чого постраждали безліч будівель, включно з Орегонським історичним товариством, на якому учасники заворушень вивісили банер з написом «Припиніть вшановувати вбивць расистських колонізаторів».
Здавалося б чергові пам’ятники діячам минулого. Ми чули про все це безліч разів протягом останніх 4 місяців, то чому цей випадок потребує особливої уваги? А потребує тому, що Авраам Лінкольн (16-й президент США) завжди був символ визволення темношкірого населення. Велику епопею довкола звільнення рабів в Америці не можливо уявити без ролі саме цього президента у Громадянській війні та подальшому законотворчому процесі. 16-й президент був автором Прокламації про звільнення рабів і саме за його сприяння була ухвалена Тринадцята поправка до Конституції США, якою проголошувалася заборона рабства.
Визначна постать, шанований президент, символ боротьби за права темношкірого населення… Що ж могло піти не так? А проблемою виявилася участь Лінкольна у війні в Дакоті, де американці протистояли індіанцям. Лише цього було достатньо, щоб поставити тавро «расиста» на одного з найшанованіших американських президентів.
Як бачимо, мало зробити щось хороше, мало навіть зробити щось глобальне, що змінить позитивно життя мільйонів людей, якщо в твоїй біографії є факт найменшої нелояльності лівій картині світу. Ти можеш бути великим меценатом чи борцем з несправедливістю, можеш зупиняти геноциди чи стати миротворцем, однак якщо ліві суб’єктивно знайдуть в твоїх словах чи діях ознаки расизму, сексизму, гомофобії чи ще низки -ізмів, то це перекреслить усі добрі справи.
Історія США непроста і містить низку справді болючих віх, та все пізнається в порівнянні. Немає в світі безгрішних людей і досконалих правителів, однак попри всі нюанси, доброчинність одних є очевидною, в той час як біографії інших переповнені негативних сторінок.
Сучасні «воїни соціальної справедливості» (SJW) націлені на руйнування всього поважного і величного з минулого. Колумб, Черчилль, Вашингтон — всі вони нагороджені ненавистю і звинуваченнями в расизмі. Тепер навіть пам’ятник Лінкольну знесли, то хто ж залишився? Яких постатей вони бачать в основі гуманітарної політики США? Маркс, Мао, Маркузе? Напевне, ні, бо сучасні бунтарі потребують нових більш інклюзивних символів (до того ж маємо сумніви, що вони достатньо ознайомлені з їх роботами).
Зараз складно назвати точний пантеон їхніх гуру, бо навіть герої в боротьбі з одними -ізмами могли бути неприйнятними для інших. Однозначно можна виокремити хіба що Джорджа Флойда, який отримав майже статус святого в цій спільноті (неодноразово засуджений по кримінальних статтях і навіть його смерть була результатом порушення закону).
Та хіба вони справді вони шукають «безгрішну» історичну постать? Ні, лише ту, чиї гріхи для них прийнятні. Наразі є очевидним той факт, що це чергова політично заангажована історія, а не спроба віднайти історичну справедливість. Ліворадикальний рух в США прогнозовано перетворюється в нелогічну суб’єктивну істерію, а з наближенням листопада, подібних епізодів може лише побільшати.